assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Дмитра Донцова (1883–1973), українського політичного діяча, публіциста, літературного критика, у липні 1918 р. – директора Української телеграфічної агенції:

Приходила до мене делегація Кубанської Національної Ради. Їх мета – добиватися з’єднання з Україною. Положення там гіршає. Є там до 150 тис. большевиків, на Волзі – чехи, в Ставропільщині добровольці ґен. Алексєєва, в Царицині білий російський ґенерал Дутов. Ці білі, разом з чехами, готові зробити один антантофільський і протиукраїнський фронт. По розмові з кубанцями, сказав, що зведу їх з гетьманом.

Мав побачення з Шелухиним в Педагогічному Музеї. Там якраз кінчилося засідання політичних комісій (мирових делегацій), нашої і російської. Від нас – Шелухин і Кістяковський, від Росії – Х. Раковський і Мануїльський. Коли говорив з Шелухиним, підійшов до мене Мануїльський. Знав його ще з студентських часів. В останнє стрінувся з ним в 1916–17 рр., коли він працював в пресовім бюрі українськім у С-го в Льозанні, куди я часом приїздив з Берна, де мешкав. Мануїльський вказав, що жалує, що не був на моїм відчиті про російську культуру. В нормальних часах, сказав, це викликало би багато дискусій в російській пресі. На відході запитався:

«Донцов, Ви ж порядна людина, чому Ви не є большевиком?»

«Якраз тому, Мануїльський», – відказав я.

(Дмитро Донцов, Рік 1918, Київ: документально-художнє видання, упорядник Кирило Галушко (Київ: Темпора, 2002), с. 6061)


assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Дмитра Донцова (1883–1973), українського політичного діяча, публіциста, літературного критика, у вересні 1918 р. – директора Української телеграфічної агенції:

З січовиками, австрійськими громадянами, здається, буде добре. Гетьман в розмові зі мною назвав Форґача «сучим сином» за те, що той досі не поладнав справи з стрільцями галицькими.

Гетьман не раз висловлювався драстично точно. Одного разу, коли розмовляв з ним в палацовім парку приніс йому якийсь урядовець на оцінку військову шапку («картуз»), як проект шапки старшини української армії, якийсь оперетково-фантастичний. Гетьман, взявши, ледви глипнув на шапку, і зараз же віддав її назад урядовцеві зі словами:

– «Це має бути шапка офіцера української армії?! Це шапка швейцара з борделю!».

Засоромлений урядовець поспішив втекти разом з тим нещасливим винаходом. І в поважніших випадках вмів часом гетьман давати моментальну, по-військовому прецізну, оцінку позитивну чи негативну – якогось факту чи людини.

Гетьман ще не змінює програми своєї. Остається все так, як було, коли він давав мені на оцінку свою програму ще перед переворотом. Деякі точки і неясности, напр., в справах земельної реформи і Церкви, пояснював тим, що треба зробити так, аби – «ці люди бодай не шкодили нам». Переконати мені його тоді не вдалося.

Тепер Національний Союз, здається, вже годиться на думку, що гетьмана треба єднати проти великих власників і німців.

Переглядав «Робітничу Газету», часопис українських С. Д.-ів. Пише в справах міжнародніх та українсько-російських, про ролю російського лібералізму – менше-більше те, що я писав 5 літ тому і за що мене тоді наша преса виклинала, як ворога народу. Не дивуюся, що вони мене не терплять, бо такі річи не прощаються.

(Дмитро Донцов, Рік 1918, Київ: документально-художнє видання, упорядник Кирило Галушко (Київ: Темпора, 2002), с. 91)

Ілюстрація: гетьман Української Держави Павло Скоропадський, 1918 р. Колоризоване фото.


assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Дмитра Донцова (1883–1973), українського політичного діяча, публіциста, літературного критика, у червні 1918 р. – директора Української телеграфічної агенції:

Біганина і авдієнції. Досі не зовсім розумію, чим міг збудити довір’я Скоропадського. Посту, який мені дав (пресова служба), не шукав.

Хочу дати до друку відозву про автокефалію православної церкви української. В Клюбі «Родина» стрінув Когута, Біляча, Біського, Лоського, Суровцеву. Остання повідомила, що кур’єр до Львова їде щойно завтра. Загальний песимізм. Страйк в міністерствах. Хоч особисто всі, здається, почувають себе добре. Не слідно почуття свідомости великої трагедії, яка розіграється на Україні.

Між іншим був свідком одної комічної сцени в був. царськім палаці, де тепер були міністерства. До мого шефа, віцеміністра внутрішніх справ Вишневського, прийшов Світозар Драгоманов, щоби зголосити свою димісію (був урядовцем в однім міністерстві Центральної Ради), бо не хотів лишатися при «антиукраїнськім уряді гетьмана». При цій сцені Вишневський говорив по-українськи, а Драгоманов по-російськи. Аж я звернув йому увагу, що пан міністр говорить по-українськи.

(Дмитро Донцов, Рік 1918, Київ: документально-художнє видання, упорядник Кирило Галушко (Київ: Темпора, 2002), с. 42–43)



Profile

assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці

July 2025

S M T W T F S
   1 2 3 4 5
6 7 8 9101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 10th, 2025 03:02 am
Powered by Dreamwidth Studios