![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Дмитра Донцова (1883–1973), українського політичного діяча, публіциста, літературного критика, у вересні 1918 р. – директора Української телеграфічної агенції:
З січовиками, австрійськими громадянами, здається, буде добре. Гетьман в розмові зі мною назвав Форґача «сучим сином» за те, що той досі не поладнав справи з стрільцями галицькими.
Гетьман не раз висловлювався драстично точно. Одного разу, коли розмовляв з ним в палацовім парку приніс йому якийсь урядовець на оцінку військову шапку («картуз»), як проект шапки старшини української армії, якийсь оперетково-фантастичний. Гетьман, взявши, ледви глипнув на шапку, і зараз же віддав її назад урядовцеві зі словами:
– «Це має бути шапка офіцера української армії?! Це шапка швейцара з борделю!».
Засоромлений урядовець поспішив втекти разом з тим нещасливим винаходом. І в поважніших випадках вмів часом гетьман давати моментальну, по-військовому прецізну, оцінку позитивну чи негативну – якогось факту чи людини.
Гетьман ще не змінює програми своєї. Остається все так, як було, коли він давав мені на оцінку свою програму ще перед переворотом. Деякі точки і неясности, напр., в справах земельної реформи і Церкви, пояснював тим, що треба зробити так, аби – «ці люди бодай не шкодили нам». Переконати мені його тоді не вдалося.
Тепер Національний Союз, здається, вже годиться на думку, що гетьмана треба єднати проти великих власників і німців.
Переглядав «Робітничу Газету», часопис українських С. Д.-ів. Пише в справах міжнародніх та українсько-російських, про ролю російського лібералізму – менше-більше те, що я писав 5 літ тому і за що мене тоді наша преса виклинала, як ворога народу. Не дивуюся, що вони мене не терплять, бо такі річи не прощаються.
Ілюстрація: гетьман Української Держави Павло Скоропадський, 1918 р. Колоризоване фото.
