Зі щоденника Анатолія Дністрового (Астаф’єва) (1974), українського письменника і художника, у червні 2022 р. – молодшого лейтенанта Сил оборони України:
Прокинувся о 6 ранку в київській квартирі від вибухів (приїхав додому трохи випрати одяг, поприбирати, пописати книжку і покататися на велосипеді). Попри те що сплю в берушах, вибухи були чіткі. Ще в сні я подумав, що це, мабуть, гроза десь поряд гримить. Але коли звуки переросли в серійність, я миттю зірвався з ліжка і підбіг до вікна. Мої вікна на п’ятнадцятому поверсі виходять на Печерські пагорби, що видніються вдалині над двома мікрорайонами між нами: Соцмістечком і Русанівкою. Там, на пагорбах, стоїть Будинок Уряду, Києво-Печерська лавра, і мені видно їхні обриси. Але ніде не було помітно чорного диму чи пожеж від ракетних ударів. Тоді я здогадався, що росіяни обстріляли, мабуть, або один із мостів через Дніпро, або Дарницький залізничний вокзал, до якого від мого будинку їхати кілометрів чотири. Згодом у новинах підтвердилося, що окупанти випустили крилаті ракети «Калібр» по ДВРЗ (Дарницький вагоноремонтний завод) у моєму Дніпровському і сусідньому Дарницькому районах Києва, зокрема по Позняках, де колись мешкав мій батько. Повітряні сили України заявили, що російські війська здійснили пуск ракет із літаків Ту-95 з акваторії Каспійського моря.
Від вибухів наш двадцятиповерховий будинок тремтів, ніби велетенська картонна коробка, а в усіх автомобілів навколо спрацювала сигналізація. Якби вибух ракети трапився десь поряд, у радіусі до пів кілометра, то вікна б усі повилітали. Вкотре переконався, що дружині й дітям ще рано повертатися в Київ.
Ізраїльський військовий аналітик Ігаль Левін в інтерв’ю «Новому времени» (опубліковане 4 червня) розповів, як воюють іноземці у ЗСУ. Він зауважив, що Інтернаціональний легіон зайшов до Сєверодонецька з резервами, там є ізраїльські бійці, з якими він на зв’язку. 80% поранень – осколкові. Людей постійно засипають, обстрілюють, знищують, максимально пресують артилерією. Після того як ворогові здається, що він зміг надламати українську оборону, він туди вводить і ПВК, і бойовиків з ОРДЛО.
Левін, як і інші військові експерти, слушно сказав, що в російській армії дуже слабкий досвід міських боїв, які є одними з найскладніших. Навів приклад Ізраїлю, що для навчання солдатів таким боям побудував серед пустелі величезне порожнє місто з лікарнями, школами, базарами, – місто-привид, де ніхто ніколи не жив, не працював, не навчався. Такий собі тренувальний урбаністичний полігон. Думаю, Україні варто цей досвід запозичити і збудувати аналог схожого міста-полігона, оскільки російська загроза та агресія – для нас перманентна, багатостолітня проблема, а після Путіна з імперських яєць можуть вилупитися нові путенята.
Вчора була гарна звістка, що ЗСУ під Ізюмом знищили цілу загальновійськову 35-у армію. Але загарбники далі пруть і пруть, і все по своїх тисячах трупів.
(Анатолій Дністровий, Битва за життя: щоденник 2022 року (Харків: Віват, 2024), с. 265–266)