![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Варлена Бечика (1939–1985), білоруського літературознавця, у 1980 р. – мешканця Мінська, наукового співробітника Інституту літератури АН БРСР:
Той холодний сон, з якого розпочалася хвороба. У темряві сну раптом виходить до мене Ігор [Хаданович; друг автора, який загинув у січні 1966 р.], розкинувши руки. Я знаю, що його нема, він помер, і ручкаюся з ним якось неохоче, притому виразно відчуваю потиск. Мене бентежить і гнітить відчуття нереальності. Цього не має бути, Ігоря нема, а ось же як відбувається. Далі Ігор іде слідом, їсть морквину, а я бачу, як морквина зникає: її їсть чоловік, якого не існує. Навіщось недоречно жартую: Ігор дематеріалізує моркву... Сам відчуваю недоречність сну і жарту, бентежуся ще більше, і сон тоне в темряві сну чи пробудження. Подумалося: невже хвороба? А вдень вона вже стиснула, залихоманило мене, і ось уже тиждень я під її владою.
Лист Д. Л. А що напишеш і чим допоможеш. Він закохався, а тітки з ним воюють.
