Епізод 367: Мирослав Кушнір, 1 січня 1942 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Мирослава Кушніра (1922–1944/1945), українського поета, діяча ОУН, у 1942 р. – мешканця Бережан:

Новий рік ляг спомином у мою портмонетку і ще один... рік напів здійснених мрій, сподівань. Ні сліду з нього. Іде новий і знову нові блага обіцяє, та може зовсім не обіцяє, зовсім не усміхається, стоїть як та грізна примара перед нашими дверми, гадає застрашити нас. Але «пастой»; ми вже все це брали – усі ті форми визволення – ми вже все це знаєм, розумієм і до того ми вже все це перебували нераз; і сліду дуже мало з тих, що нам несли ті благодаті, а ми все ще живем і жити будем.

Ми вічні революціонери – ми вічні бідняки. Хто нами вже не опікувався, а ми все-таки ще маємо силу сказати «ні». І сьогодні це «ні» надиво (а радше справедливо) голосніше, непохитне. Хоча так багато сьогодні у нас буржуазії, опортуністів, тих, що їх колесо історії все розчавлює, всіх тих у кого поступом називається зміна металу в кайданах, що ними вони закуті – та все таки революція завжди останеться у більшості основою цілого життя, самим життям.

Життя це революція – це революція зі всіма її проявами і револьверами, братовбиством, зі світляною скорістю випадків. Хіба ж можливе життя без революції? Хіба бунт це найбільше зло? Хіба безоглядність прикмета дикунства? Сто раз ні!

(Мирослав Кушнір, Невкоєне серце. Поезії, проза, матеріали до життєпису, упорядники Микола Дубас, Ігор Калинець (Львів: Галицька видавнича спілка, 2005), с. 331–332)

Comments

[paserbyp]

Закінчив Бережанську гімназію. У 1942—1943 заочно студіював у Вищій школі політичних наук та українознавства у Подєбрадах (Чехо-Словаччина). Брав активну участь у культурно-просвітницькій роботі на Бережанщині, а згодом у м. Сінява (Ярославщина, тепер Польща). На Закерзоння(публіцистична назва для означення пасма крайньо західних українських етнічних територій, розташованих на захід від сучасного польсько-українського кордону, що за підсумками Другої світової війни увійшли до складу Польщі. До 1939 року і початку війни більшість жителів Закерзоння становили поляки 70%, українці близько 20%, решта близько 10%. Сьогодні понад 95% населення цієї місцевості становлять поляки) скерований у 1943 як член ОУН для підпільної роботи: підпільне псевдо «Лунь». Вірші, рукописи яких він залишив на зберігання довіреній особі — 15-річній учениці Ярославської гімназії, склали кн. «Слова із книги бою» (1994), а згодом, разом із нововіднайденими у Бережанах віршами, перекладами, нарисами й обширним щоденником (18. 03.1938 — 07.09.1943), увійшли до книги «Невкоєне серце» (2005).