![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗ листа Соломії Павличко (1958–1999), української письменниці, перекладачки та літературознавиці, у 1990 р. – мешканки Києва, наукової співробітниці Інституту літератури АН УРСР, до Богдана Кравченка:
Сьогодні, як я і думала, в Києві – тихо. Але напруження посилюється далі. У вечірніх новинах виступав начальник міліції Києва і повідомив, що політична маніфестація, запланована Рухом на 30 вересня, – санкціонована міськрадою, а маніфестація, запланована на перше жовтня перед Парламентом, не дозволена, не санкціонована, тому міліція закликає киян не виходити на вулиці і обіцяє застосовувати відповідні заходи. Отже, будуть розганяти! Крім того, весь Київ перекопаний – нібито ремонту потребують всі дороги і вулиці поблизу Верховної Ради. Крім того, на кордонах міста готуються застави, щоб не пропускати приїжджих.
Сьогодні ж «Літературна Україна» надрукувала звернення Народної ради до громадян прийти 1 жовтня до Парламенту. Таким чином, події можуть розгорнутися цілком непередбачені. Знову всі активно заговорили про можливість перевороту. Є шанс, що безпорядки спровокують Президента на розпуск Парламенту і на впровадження в Україні президентського правління. Цей варіант – найбільш неприємний. Хочеться бути оптимістом, але розігнати тяжкі думки нелегко. Надто свіжий в пам’яті квітень 1989-го в Тбілісі. По Києву навіть ходить анекдот: «Приходять депутати 1 жовтня в Парламент, а їм кажуть люди у військовому: “А вам, громадяни депутати, не сюди, а он туди – до автобусів з решіточками на вікнах”». Як бачиш, похмурий гумор сьогодні поширений в нашому місті. Не хочеться на цій ноті закінчувати, бо я все ж таки не можу і не хочу вірити в найгірше, але – нема ради. Такий сьогодні настрій.
Думаю, що в тебе все нормально. Мабуть, у вас скоро випаде сніг і ви всі почнете їздити в гори на лижі. Я ще дотепер сумую за спокійним і тихим Едмонтоном, згадую гори і прерії.
Ілюстрація: Іван Марчук, Портрет Соломії Павличко.
