assassins_cloak | Епізод 203: Януш Корчак, 21 липня 1942 року

Зі щоденника Януша Корчака (Генрика Ґольдшміта) (1878/1879–1942), польського письменника та педагога єврейського походження, у липні 1942 р. – директора Дому сиріт у Варшаві:

Завтра мені виповниться шістдесят три або шістдесят чотири роки. Батько пару років не виробляв мені метрику. З цієї причини я пережив кілька складних моментів. – Мама називала це злочинним недбальством: як адвокат, він не повинен був відкладати справу з метрикою.

Мене назвали на честь діда, а ім’я діда Герш (Гірш). Батько мав право назвати мене Генриком, бо сам отримав ім’я Юзеф. І інших дітей дід назвав християнськими іменами: Марія, Маґдалена, Людвік, Якуб, Кароль. А однак вагався і зволікав.

Мені слід присвятити більше місця батькові: я реалізую в житті те, до чого він прагнув, і до чого дідусь так болісно прагнув стільки років.

І мати. – Колись пізніше. – Я і мати, і батько. Завдяки цьому багато знаю і розумію.

Прадід був склярем. Я радий: скло дає тепло і світло.

Важка це річ – народитися і навчитися жити. Мені залишається набагато легше завдання: померти. – Після смерті може бути знову важко; але я про це не думаю. Останній рік, чи місяць, чи година?

Хотів би померти у свідомості й при тямі. Не знаю, що сказав би дітям на прощання. Прагнув би сказати їм тільки те, що вони мають повну свободу вибору шляху.

Десята година. – Постріли: два, кілька, два, один, кілька. – Може, це саме моє вікно погано затемнене?

Але не перериваю писання.

Навпаки: стрімкішою (одиничний постріл) стає думка.

(Janusz Korczak, Pamiętnik i inne pisma z getta, przypisy Marta Ciesielska, posłowie Jacek Leociak (Warszawa: W. A. B., 2012), s. 122–123. Переклад з польської)

Ілюстрація: пам'ятник на символічній могилі Януша Корчака у Варшаві.