Епізод 546: Павло Алепський, 29 червня 1654 року

З подорожніх нотаток Павла Алепського (Халебського) (бл. 1627–1669), архидиякона Антіохійської православної церкви, мандрівника, письменника, який у червні 1654 р. перебував на території Війська Запорозького:

Уставши вранці у понеділок, 19 червня [29 червня за григоріанським календарем], ми промандрували дві милі й приїхали до іншого великого міста, яке лежить між горами, з укріпленнями й фортецею, спорудженою на одній із гір, понад урвищем, з великим ставом у долині, на греблі його стоять чотири млини з дивовижними рушійними пристроями, як і в інших козацьких млинах: потік води падає згори й обертає зовнішні колеса, а вісь крутить млинові камені, що мелють пшеницю. Бачили також пристрої – м’яла для подрібнення жита і ячменю, причому товкачі то піднімаються, то опускаються у ступі. Із житньої дерті викурюють горілку, з ячмінної – варять пиво. Придумано також терниці для льону на сорочки. Між колесами іззовні прилаштовано великі дерев’яні кадуби, де за ляхів валяли сукна.

Назва згаданого міста – Буки. Тут правиться у трьох церквах: в ім’я Успіння Божої Матері, Святого Михайла і Святого Іллі. Після того як нас зустріли міщани й священики з корогвами і ми побували в церкві, нашого владику патріарха попрохали освятити для них нову, четверту, церкву, ще не добудовану. Нас повели туди хресною ходою. Ми увійшли. Наш владика патріарх учинив водосвяття, окропив усю церкву та вівтар, утвердив престол і жертовник, освятив їх божественним миром, проказав над ними належні молитви й найменував церкву в честь Святого Різдва, потім окропив усіх присутніх свяченою водою. Бувало, щоразу, як ми в’їздили до якого-небудь села чи міста, нас зустрічали священики з чашею свяченої води, і коли наш патріарх висідав з екіпажа й прикладався до хрестів та образів, які вони тримали в руках, а вони цілували його хрест і правицю та подавали йому чашу зі свяченою водою, і він навхрест окропляв присутніх базиликом. Так само було, коли ми увіходили до церкви, то після єктенії й звершення відпусту хтось звично підставляв для нього кріселко, аби він окропив свяченою водою всіх присутніх одного по одному. Вийшовши з церкви, він кропив свяченою водою усіх обивателів, поки ми не діставалися до свого постою.

Відтоді, як ми ступили на землю козаків, і до нашого виїзду з неї ми за їхнім звичаєм безкоштовно користувалися каруцами та кіньми для перевезення наших тяжарів од міста до міста, бо наші коні охляли на цьому довгому шляху.

Невзабарі ми вирушили з цього міста й проїхали чотири милі. Шлях пролягав увесь час неоглядною дубиною. Дерева вирубували, корчували і спалювали пні, вируби орали й ріллю засівали. Так робили посполиті по всій цій землі. А за ляхів, як нам оповідали, подорожній не міг побачити сонця – такими густими були ліси, бо ляхи, потребуючи деревини для усілякого будівництва, викохували ліси, як сади. Козаки ж, заволодівши лісами, поділили їх на ділянки, позначили межі огорожами та й рубають з ранку до ночі.

Увечері ми в’їхали до великого міста, також укріпленого, з водоймами й садами, бо ця благословенна країна схожа на гранат, привабливий ззовні й поживний усередині. Назва міста – Лисянка. Місто має чотири церкви. Ту, що в ім’я Преображення Господнього, ми відвідали. Над церковною брамою висить новий, вельми великий дзвін, мідний голос якого ми чули на відстані годинної їзди. Церковні бані обкуто бляхою. Велику церкву в них називають соборною. Три інші церкви – в ім’я Богородиці, Святого Михайла і Святого Миколи. У церкві великого Троїцького монастиря ми бачили ікону Владичиці в образі невісти у вінку. На всьому ж шляху сюди ми бачили її зображення у вигляді цнотливиці, незайманої діви з рум’янцем на личку. А ще в цій церкві свічник зроблено з оленячих рогів, подібних до тих, у яких Христос явився Євстафію та говорив з ним. З цього міста ми надіслали до Богом береженого гетьмана Зиновія Хмельницького листа, яким за звичаєм сповіщали його про свій приїзд, бо він з військом стояв за чотири великі милі від Лисянки.

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Павло Халебський, Україна – земля козаків. Подорожній щоденник, упорядник Микола Рябий (Київ: Ярославів Вал, 2009), с. 90–92)

Ілюстрація: Вільгельм Гондіус, Портрет Богдана Хмельницького, 1651.