Зі щоденника Тараса Шевченка (1814–1861), українського поета, письменника, художника та діяча національного руху, який у червні 1857 р. перебував у Новопетровському укріпленні (тепер місто Форт-Шевченко, Казахстан):
Сьогодні я так само, як і вчора, прийшов рано на город. Довго лежав під вербою, слухав вивільги й нарешті заснув. Бачив у сні Межигорського Спаса, Дзвонкову криницю та потім – Видубецький монастир. А потім – Петербурґ і свою любу Академію. Від недавнього часу мені почали маритись у сні знайомі речі, що їх я давно не бачив. Чи скоро побачу я все це увіч? Сон мав на мене увесь день прекрасний вплив, а особливо тому, що сьогодні чекали ґур’євської, себто оренбурзької пошти. Надвечір справді пошта прибула, але ні мені, ні про мене нічого не привезла... Знов я опустив носа на квінту... Знов туга й безконечнеє дожидання... Невже від 16 квітня й досі не могли зробити про мене розпорядження в штабі корпусу? Холодні, байдужі тирани! Увечері повернувся я до форту й одержав наказ від фельдфебеля готуватися до огляду. Ось результат давно жданої пошти і з таким трепетом жданої свободи. Тяжко, невимовно тяжко! Я одурію врешті від такого безконечного дожидання.
Як швидко і з яким запалом виконується наказ арештувати, так, навпаки, мляво й байдужливо виконується наказ звільнити. А воля однієї й тієї самої особи. Виконавці одні й ті самі. З чого ж така різниця? В 1847 році в цьому самому місяці мене на сьому добу приставили з Петербурґу до Оренбурґу. А тепер дай, Боже, на сьомий місяць дістати від якогось командира батальйону наказ відібрати від мене казенні речі й припинити удержання. Форма. Але я собі в голову не вб’ю цієї нелюдської форми!..
(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)
(Тарас Шевченко, Твори, Т. IX, Журнал (Щоденні записки), переклад з російської Леоніда Білецького (Чікаґо: Видавництво Миколи Денисюка, 1960), с. 19–20)
