Епізод 440: Злата Філіпович, 15 березня 1993 року

Зі щоденника Злати Філіпович (1980), боснійсько-ірландської письменниці та продюсерки документального кіно, у березні 1993 р. – мешканки Сараєва:

Дорога Міммі,

Я знову хворію. У мене болить горло, я чхаю і кашляю. І весна не за горами. Друга воєнна весна. Я знаю з календаря, проте я її не бачу. Я не можу бачити, тому що не відчуваю її. Все, що я бачу, це бідні люди, які досі тягають воду, і ще більш бідні жертви – молоді люди без рук і ніг. Це ті, хто мав щастя чи нещастя залишитися живими.

Нема дерев, які могли би цвісти, і нема птахів, тому що війна знищила і їх теж. Не чути щебетання пташок навесні. Нема навіть голубів – символу Сараєва. Нема дитячого галасу, нема ігор. Навіть діти більше не здаються дітьми. У них відібрали дитинство, і без цього вони не можуть бути дітьми. Сараєво наче повільно помирає, зникає. Життя зникає. То як я можу відчувати весну, якщо весна – це те, що пробуджує життя, а тут немає життя, тут все здається мертвим.

Я знову сумую, Міммі. Але тобі слід знати, що мені все сумніше і сумніше. Я сумую весь час, коли думаю, а я мушу думати.

Твоя Злата.

(Zlata Filipović, Zlata’s Diary. A Child’s Life in Sarajevo, translated with notes by Christina Pribichevich-Zorić (London: Puffin Books, 1995), p. 122. Переклад з англійської)