Епізод 405: Анна Франк, 8 лютого 1944 року

Зі щоденника Анни Франк (1929–1945), уродженки Німеччини єврейського походження, у лютому 1944 р. – мешканки Амстердама:

Люба Кітті!

Важко пояснити тобі, як я себе почуваю. Буває, я тужу за тишею, а тоді знову за веселощами. Сміятися тут ми розучилися, реготати навсправжки, аж до знемоги.

Сьогодні вранці на мене «найшло». Ти, певно, знаєш, як іноді це трапляється на уроці. Марго і я хіхікали, як безтурботні підлітки.

Вчора ввечері я знову мала сутичку з матір’ю. Марго загорнулася в свою вовняну ковдру, але раптом скочила з ліжка й заходилася ретельно оглядати ковдру. В ковдрі стирчала шпилька. Мати поперед цим ковдру латала. Батько похитав головою, вказавши на материне недбальство. Незабаром мати повернулася з ванної кімнати, і я сказала жартома: «Ти справжня ґава-роззява!».

Мати, звісно, запитала чому, й ми розповіли їй про шпильку.

Вона відразу зробила погордливе обличчя й сказала мені: «Хто б говорив про недбальство, але тільки не ти! Коли ти шиєш, уся підлога всіяна шпильками. А ось, глянь-но, валяється косметичка. Ти її ніколи не кладеш на місце».

Я сказала, що не користувалася нею, а Марго підхопилася, бо то вона прошпетилася.

Мати ще деякий час говорила про моє недбальство, доки мені не урвався терпець і я досить різко крикнула: «Адже я нічого не говорила про недбальство! Завжди мені за когось перепадає!».

Мати промовчала. А я була змушена відразу ж побажати їй на добраніч і поцілувати. Випадок, мабуть, незначний, але мене все тепер дратує.

(Анна Франк, Щоденник, переклад з німецької Михайла Тупайла (Київ: Сфера, 2009), с. 157)

Ілюстрація: Отто Франк бере участь у церемонії відкриття пам’ятника своїй доньці. Амстердам, 1977 р.