Епізод 405: Анна Франк, 8 лютого 1944 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Анни Франк (1929–1945), уродженки Німеччини єврейського походження, у лютому 1944 р. – мешканки Амстердама:

Люба Кітті!

Важко пояснити тобі, як я себе почуваю. Буває, я тужу за тишею, а тоді знову за веселощами. Сміятися тут ми розучилися, реготати навсправжки, аж до знемоги.

Сьогодні вранці на мене «найшло». Ти, певно, знаєш, як іноді це трапляється на уроці. Марго і я хіхікали, як безтурботні підлітки.

Вчора ввечері я знову мала сутичку з матір’ю. Марго загорнулася в свою вовняну ковдру, але раптом скочила з ліжка й заходилася ретельно оглядати ковдру. В ковдрі стирчала шпилька. Мати поперед цим ковдру латала. Батько похитав головою, вказавши на материне недбальство. Незабаром мати повернулася з ванної кімнати, і я сказала жартома: «Ти справжня ґава-роззява!».

Мати, звісно, запитала чому, й ми розповіли їй про шпильку.

Вона відразу зробила погордливе обличчя й сказала мені: «Хто б говорив про недбальство, але тільки не ти! Коли ти шиєш, уся підлога всіяна шпильками. А ось, глянь-но, валяється косметичка. Ти її ніколи не кладеш на місце».

Я сказала, що не користувалася нею, а Марго підхопилася, бо то вона прошпетилася.

Мати ще деякий час говорила про моє недбальство, доки мені не урвався терпець і я досить різко крикнула: «Адже я нічого не говорила про недбальство! Завжди мені за когось перепадає!».

Мати промовчала. А я була змушена відразу ж побажати їй на добраніч і поцілувати. Випадок, мабуть, незначний, але мене все тепер дратує.

(Анна Франк, Щоденник, переклад з німецької Михайла Тупайла (Київ: Сфера, 2009), с. 157)

Ілюстрація: Отто Франк бере участь у церемонії відкриття пам’ятника своїй доньці. Амстердам, 1977 р.

Comments

[paserbyp]

Аннеліз Марія Франк народилася 12 червня 1929 року у Франкфурті (Німеччина) у родині Отто та Едіт Франк.

Перші 5 років свого життя Анна жила разом із батьками та старшою сестрою Марго у квартирі на околиці Франкфурта. Після захоплення влади нацистами у 1933 році Отто Франк утік до Амстердаму (Нідерланди), де мав ділові зв'язки. За Отто пішли інші члени родини Франк і Ганна прибула останньою в лютому 1934 року після того, як пожила ще деякий час з бабусею та дідусем в Ахені.
Німці окупували Амстердам у травні 1940 року.

У липні 1942 року німецька влада та голландські колабораціоністи почали збирати євреїв з усієї території Нідерландів у транзитному таборі Вестерборк, розташованому в голландському місті Ассен, неподалік німецького кордону. З Вестерборка німецькі службовці депортували євреїв до таборів смерті Аушвіц-Біркенау та Собібор, які перебувають в окупованій німцями Польщі.

У першій половині липня Ганна з сім'єю сховалася у квартирі, де згодом також сховалося четверо голландських євреїв — Герман, Августа та Петер ван Пельс та Фріц Пфеффер. Два роки вони жили в потайному горищному приміщенні за кабінетом сімейної контори по вулиці Принзенграхт, будинок 263, яке Ганна називає у своєму щоденнику «таємною прибудовою». Друзі та колеги Отто Франка, Йоханнес Клейман, Віктор Куглер, Ян Гіс та Міп Гіс раніше допомогли підготувати притулок і таємно доставляли Франкам їжу та одяг з величезним ризиком для свого власного життя. 4 серпня 1944 року гестапо (німецька таємна державна поліція) виявило потаємне приміщення за сигналом анонімного голландського інформатора.

Перебуваючи у притулку, Ганна вела щоденник, куди записувала свої побоювання, надії та переживання. Цей щоденник, знайдений у потаємній кімнаті після арешту сім'ї, був збережений для Анни Міп Гіс – однією з тих, хто допомагав ховати родину Франк. Після війни щоденник був опублікований багатьма мовами і використовується у шкільних програмах тисяч середніх та старших шкіл у Європі та Північній та Південній Америках. Анна Франк стала символом втрачених надій дітей, які загинули під час Голокосту.

3 вересня 1944 року Ганну разом з її матір'ю Едіт, сестрою Марго та батьком Отто завантажили на останній поїзд, що прямує з Вестерборка до Аушвіц-Біркенау. Поїзд з 1019 року євреями прибув до Освенцима 5 вересня 1944 року. Чоловіки та жінки були поділені. Жінки, відібрані з цього поїзда, включаючи Анну, Едіт та Марго, були позначені номерами між A-25060 та A-25271. Записи із зазначенням їх точних номерів не збереглися. Приблизно через вісім тижнів, наприкінці жовтня 1944 року, Анна і Марго були переведені з Аушвіц-Біркенау в Берген-Бельзен, де вони померли в березні 1945 року. Хоча у свідоцтві про смерть Анни задокументовано її переміщення по таборах, у ньому також немає інформації про витатуйований ідентифікаційний номер.

Обидві сестри померли від тифу у березні 1945 року, лише за кілька тижнів до звільнення табору Берген-Бельзен британськими військами 15 квітня 1945 року. Батьки Ганни також були відібрані есесівськими службовцями для примусових робіт. Мати Анни, Едіт, померла в Освенцимі на початку січня 1945 року. Тільки батько Анни, Отто, пережив війну. Радянські війська звільнили Отто з Освенциму 27 січня 1945 року.