![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Софії Романовичувни (1842–1935), польської громадської діячки, у 1860 р. – мешканки Львова, приватної вчительки, співзасновниці Товариства ощадності жінок:
П. Владислав [Сколімовський] повернувся і розповів мені багато важливих і сприятливих новин. Ми говорили про все на світі. Мої відносини з ним зараз такі люб’язні, що можу тільки бажати, аби ніколи не змінилися. Вірю в його справжню, велику приязнь; його довіра до мене така, що не має переді мною жодної прихованої думки. Я з ним такою бути не можу, бо я жінка, але приязнь моя до нього не менша, і в наших розмовах панує цілковита щирість, свобода, відсутність будь-якого примусу. Він тільки завжди переймається тим, що я настільки чутлива до вражень, що кожне з них не лише відображається на моєму обличчі, а й залишає слід у душі, що через це забагато страждаю; що маю дуже багато сили, але мучу себе. Все це говорив з такою зичливістю й повагою, що я не могла сердитись і пообіцяла йому працювати над цим.
Минулої неділі (30 вересня) прийняла Касю до мого Товариства Ощадності.
(Zofia Romanowiczówna, Dziennik lwówski 1842–1930, T. 1, 1842–1887, z autografu wydał Zbigniew Sudolski (Warszawa: Ancher, 2005), s. 100. Переклад з польської)
П. Владислав [Сколімовський] повернувся і розповів мені багато важливих і сприятливих новин. Ми говорили про все на світі. Мої відносини з ним зараз такі люб’язні, що можу тільки бажати, аби ніколи не змінилися. Вірю в його справжню, велику приязнь; його довіра до мене така, що не має переді мною жодної прихованої думки. Я з ним такою бути не можу, бо я жінка, але приязнь моя до нього не менша, і в наших розмовах панує цілковита щирість, свобода, відсутність будь-якого примусу. Він тільки завжди переймається тим, що я настільки чутлива до вражень, що кожне з них не лише відображається на моєму обличчі, а й залишає слід у душі, що через це забагато страждаю; що маю дуже багато сили, але мучу себе. Все це говорив з такою зичливістю й повагою, що я не могла сердитись і пообіцяла йому працювати над цим.
Минулої неділі (30 вересня) прийняла Касю до мого Товариства Ощадності.
(Zofia Romanowiczówna, Dziennik lwówski 1842–1930, T. 1, 1842–1887, z autografu wydał Zbigniew Sudolski (Warszawa: Ancher, 2005), s. 100. Переклад з польської)
