Епізод 272: Марія Вишневська, 28 вересня 1917 року

Зі щоденника Марії Вишневської (1901–1982), у 1917 р. – мешканки Харкова, учениці гімназії:

Я усвідомлюю себе страшно втомленою.

Так хочеться відпочити і забути всі ці науки, математику та ін. премудрощі, які ми вивчаємо у 8-му класі.

Так хочеться довго, довго спати і ні про що не думати, нічого не згадувати, нічого не робити... Я мрію про повну нерухомість, про тривалу бездіяльність і спокій.

Але ні, знову гімназія і уроки і ця зморна балаканина.

Гімназія це для мене повільна моральна смерть.

Я не можу займатися.

Місячна ніч, ясна місячна ніч вабить і манить. Так хочеться грати довго, довго чи вештатися вулицями до знесилення. Я переповнена пристрасним томлінням і тугою. І так не пасує до краси ночі зошит з математичними викладками, що лежить переді мною. Але я мушу опанувати себе. Я мушу згадати у що обійшлась мені місячна ніч навесні. Я не розумію себе. Зараз я хочу сказати:

– «Ну що ж! Я готова заплатити чим завгодно, але... нехай буде, як навесні»...

Мені хочеться ридати і у мене нема сліз, хочу піти гуляти, але тепер надто пізно. Якби я жила сама!..

Я хочу зачинити вікно, тому що місячною ніччю інакше, ніж зазвичай, таємничо манливо шумить місто.

Лізуть у голову дурні весняні думки і я не можу навіть сказати собі, переконати себе, що ці думки дурні, через те, що вони здаються мені прекрасними.

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Мария Вишневская, Дневник харьковской гимназистки, 20 августа 1917 – 27 апреля 1918, составитель Андрей Парамонов (Харьков: Харьковский частный музей городской усадьбы, 2007), с. 30–31. Переклад з російської)

Ілюстрація: дитяче фото Марії Вишневської з братами Олександром та Миколою.