Епізод 249: Віктор Емануель Пордес, 5 вересня 1914 року

Зі щоденника Віктора Емануеля Пордеса (1881–1963), австрійського адвоката і публіциста єврейського походження, у 1914 р. – мешканця Перемишля:

Сьогодні дозволю собі відпочити від подій і роблю нотатки з коментарями на тему різних людей. У ці часи вони стають щонайменше такими ж цікавими, як події.

Можна спостерігати кілька людських типажів.

Помпезний: бере набік кожного знайомого і з таємничим виразом обличчя, всупереч урочистій обітниці зберігати таємницю, шепоче йому на вухо новини з найкращого, «але справді найкращого» джерела. Очевидно, не зраджує свого високопоставленого інформатора, але те, що у нього прохоплюється, виглядає так, ніби він з рум’янцем на обличчі говорить: «Мій приятель ерцгерцог». З нього завжди в душі сміються, і – завжди дозволяють себе надурити.

Оптиміст: його справді, як то кажуть, голіруч не візьмеш. Жодна погана чутка не може його рознервувати. Все тлумачить виключно на краще. Поразка? Втрати? «Все було заплановано». Відступ? «Смішно, це витончений маневр для відволікання, а потім, мої панове!!!..». Хочеш йому вірити, та не завжди можеш, не кожному вдасться видобути з себе таку одухотвореність. А потім: те, що в тобі залишилося розсудливого, постійно картає, стає критичним. Але: завжди його шукаєш, сумуєш за ним, коли його нема, і – не зізнаючись у цьому – в глибині душі щиро відчуваєш вдячність за його характер.

Гієна: всюди крутиться і з очевидним задоволенням сичить до вуха найбільш нищівні сумні звістки. Робить це з насолодою саме в той момент, коли маєш хороший настрій, і з приємністю його псує. Завжди додає докладні відомості про поразки, знає прізвища і обставини смерті полеглих добрих знайомих. Якщо хтось доказуватиме йому, що все це брехня, посилається на неіснуючих інформаторів.

Песиміст: завжди передбачає найгірше і після кожної поганої новини має очевидну сатисфакцію, тому що виявляється, що він мав рацію. Якщо справи йдуть добре, іронічно застерігає від ілюзій і передрікає ще більш дошкульну поразку. Любить тільки нещастя, бо тоді росте авторитет його понурих прогнозів.

Тхір має два різновиди. Щирий не робить зі свого страху жодної таємниці. Фальшивий грає роль героя, кпить зі всіх боязливих, сміється в обличчя небезпеці, яка надходить. І виїжджає, як багато зараз, першим нічним потягом, не прощаючись і не зраджуючи перед цим жодним словом свого наміру втечі.

Тактик. Має вдома мапу генерального штабу з повтиканими маленькими прапорцями, детально читає всі повідомлення, знає всіх генералів та їхні позиції, читає популярні лекції тим, хто на всьому цьому не розуміється, знає всі наміри наших полководців і всі підступи ворога, також передбачає всі наші контрманеври. При нагоді мучить слухача незліченними фаховими термінами. Все це забезпечує йому за столиком у кав’ярні беззаперечний авторитет, який жоден «профан» не сміє підважити.

Жартівник до всього ставиться виключно як до оказії для більш або менш вдалих жартів. Сміється з найбільш несприятливих новин, тому що саме придумав геніальний каламбур. І цим доводить до розпачу тактика, який усе сприймає поважно, і тихцем тремтячого від страху боягуза.

(Wiktor Emanuel Pordes, Dziennik z oblężonego i okupowanego Przemyśla (1914–1915), przygotował do druku Krzysztof Dawid Majus (Przemyśl; Tel Awiw: Południowo-Wschodni Instytut Naukowy w Przemyślu, 2023), s. 61–62. Переклад з польської)

Ілюстрація: Перемишль, площа На Брамі. Поштівка австрійського часу.