Зі щоденника Олеся Гончара (1918–1995), українського письменника, у 1990 р. – народного депутата СРСР:
І третій день – Пленум.
За керівним столом – все ті ж люди. Неприязні, очужілі між собою. Зал, де більшість складають озлоблені тупі шовіністи, не хочуть і чути про реформи, докорінні зміни! Їм потрібна державна косметика з єдиним, офіційним, великоруським...
У залі відчутно панує атмосфера озлобленості, нервозності, імперської нетерпимості. Ось промовець сказав, що в неділю на Манежній площі був народ – і одразу із залу хвиля спротиву: «Какой народ? Вишь, умники!..».
Гостра розгорілась полеміка: бути чи не бути окремій російській компартії? Чи скликати з’їзд комуністів Росії?
На диби стали генерали, всі шовіністи: а що тоді буде з Союзом? Розвалиться імперія!
Ні, не треба, щоб Росія відділялась! Страшно! Розпадеться весь цей великодержавний Вавилон!
Зустрічається в кулуарах Дмитро Костянтинович Моторний, знаменитий голова колгоспу з Херсонщини:
– Олесю Терентійовичу, – гукає радісно, – приїздіть до нас улітку, щось покажемо!
– А що саме?
– Пригадуєте наш клуб? На фронтоні великими (метровими) літерами було написано «Дворец...». Ще ви тоді докоряли нам – чому «дворец» та й усе інше теж...
– А тепер?
– «Палац»! І всі написи по-українському! Бо ми ж таки Україна!
(Олесь Гончар, Щоденники, Т. 3, 1984–1995, упорядкування Валентини Гончар (Київ: Веселка, 2008), с. 277)
(Олесь Гончар, Щоденники, Т. 3, 1984–1995, упорядкування Валентини Гончар (Київ: Веселка, 2008), с. 277)
