Епізод 38: Олесь Гончар, 7 лютого 1990 року

Зі щоденника Олеся Гончара (1918–1995), українського письменника, у 1990 р. – народного депутата СРСР:

І третій день – Пленум.

За керівним столом – все ті ж люди. Неприязні, очужілі між собою. Зал, де більшість складають озлоблені тупі шовіністи, не хочуть і чути про реформи, докорінні зміни! Їм потрібна державна косметика з єдиним, офіційним, великоруським...

У залі відчутно панує атмосфера озлобленості, нервозності, імперської нетерпимості. Ось промовець сказав, що в неділю на Манежній площі був народ – і одразу із залу хвиля спротиву: «Какой народ? Вишь, умники!..».

Гостра розгорілась полеміка: бути чи не бути окремій російській компартії? Чи скликати з’їзд комуністів Росії?

На диби стали генерали, всі шовіністи: а що тоді буде з Союзом? Розвалиться імперія!

Ні, не треба, щоб Росія відділялась! Страшно! Розпадеться весь цей великодержавний Вавилон!

Зустрічається в кулуарах Дмитро Костянтинович Моторний, знаменитий голова колгоспу з Херсонщини:

– Олесю Терентійовичу, – гукає радісно, – приїздіть до нас улітку, щось покажемо!

– А що саме?

– Пригадуєте наш клуб? На фронтоні великими (метровими) літерами було написано «Дворец...». Ще ви тоді докоряли нам – чому «дворец» та й усе інше теж...

– А тепер?

– «Палац»! І всі написи по-українському! Бо ми ж таки Україна!

(Олесь Гончар, Щоденники, Т. 3, 1984–1995, упорядкування Валентини Гончар (Київ: Веселка, 2008), с. 277)