Епізод 8: Ришард Ґаншинець, 8 січня 1946 року

З листа Ришарда Ґаншинця (1888–1958), польського мовознавця, філолога-класика, у січні 1946 р. – професора Львівського університету, до дружини Софії:

Вчора згасло світло ще перед 20 год. Не було електрики цілий день, на додачу нема води. Платню за грудень ще не виплатили, але маю резерв. Пишу біля газового вогника, це дуже романтично, але очі швидко втомлюються. Цими днями писав статейку п. н. «Лучник Аполлон». Хочу в ній показати, що той Аполлон був покровителем молодої переддорійської знаті, яка займалася розведенням рогатої худоби, була пастухами. Важко це все охопити, але якось мені це складається. Якщо матиму час, піду цим шляхом далі, й може, вийде з того якась «Еллінська міфологія і релігія» для шкіл.

Від суботи розпочались іспити і триватимуть до 11 лютого; лекцій нема, зате є обов’язкові «консультації», справжнє жахіття. На цих консультаціях хочуть ті, що взагалі не ходили або ходили нерегулярно на лекції, щоб їм коротко і доступно втовкмачили це в голови. Ще гірша річ заочне навчання – тобто засадничо домашня робота згідно з університетською програмою, але яку контролюють професори: це донавчання тих, хто працює фахово, головно військовиків. Насправді рідко хто працює і всі хочуть тільки якось прослизнути до диплому. Недавно були аспірантські іспити, я головував на іспиті з німецької і водночас екзаменував, тоді як Загаєвський пішов на лекцію, щоб не мусив екзаменувати. Серед кандидатів був якийсь підполковник, знав те, що й інші, тобто нічого або майже нічого. Поставив йому «незадовільно». Він погордливо усміхнувся і широким жестом розкрив свій плащ і показав ордени на правій стороні грудей. Всі з цікавістю дивилися. Врешті він спитав:

– Знаєте, що це таке?

– Ордени.

– А знаєте, які?

– Так, орден Леніна, ґєрой (найвищі ордени).

– Хорошо, а це? – і тріумфально підняв свій бланк з моєю оцінкою. – Хіба це годиться? Я йому на те відповів:

– Ордени ви отримали за вашу хоробрість, а оцінку за ваші знання. Правільно?

Декан засміявся, однак решта були збентежені, а він вийшов розлючений, говорячи до своїх колег ще щось, у той час як я підписав протокол. Але це рознеслось, і українці мені потім розповідали, що москалі жваво дискутували про те, чи я слушно вчинив: комсомольці вважали, що йому належала інша міра. Заочні студенти до мене не приходять, і з інших хто може мене оминати, оминають.

(Ryszard Gansiniec, Notatki lwowskie 1944–1946, redakcja naukowa: Radość Gansiniec, Krzysztof Królczyk (Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2020), s. 154–156. Переклад з польської)