Епізод 7: Сергій Єфремов, 7 січня 1925 року

Зі щоденника Сергія Єфремова (1876–1939), українського літературознавця, громадського і політичного діяча, у 1925 р. – віце-президента Всеукраїнської академії наук, мешканця Києва:

Різдво по старому стилю, «справжнє» Різдво, як тепер кажуть. Антирелігійна пропаганда зробила тільки те, що ніхто не святкує по новому стилю, а тільки по старому, хоч офіційно це й будень. Пускаються навіть на хитрощі. По деяких підприємствах заявили робітники, що на Різдво (по новому стилю) хочуть працювати, аби потім вибрати для святкування інші два дні – і вибрали Різдво по старому стилю. Вчора публіка валом валила на базар, купуючи ялинки, і публіка здебільшого пролетарського вигляду. Обіруч чіпляються люде за романтику, яку в них хочуть видерти. Досить до чогось доторкнутись большевикам, щоб воно одразу набрало одіозного характеру в очах саме робочої людности. Поодбирали, напр., церкви у старого духовенства й пооддавали «живцям» – і враз церкви спорожніли, тільки піп та дяк та 3–4 цікавих з публіки, хоч під церквою чимало людей збирається. Одбуваються під церквами цікаві диспути, живці доводять, що вони такі самі, як і старі. «Коли такі самі, то нащо ж вони у наших старих священиків церкви поодбирали та вам оддали?..». «Благодать з церков тепер на небо полетіла, – толкується друга. – От чому як од живців церква до наших одходить, то її пересвячують, щоб благодать вернулася». В Покровськім монастирі одну церкву – за добру плату: оренда церков – вернули назад старим, і цяя церква повнісенька, що й не протовпитися, а зараз же поруч «жива» стоїть порожнісенька. У Вознесенській церкві один з старих попів перейшов до «живців». Коли він іде до церкви, йому кричать з юрби: «Руда собака! Каїн! Піди повісся...». Росте зненависть запекла, шалена. А на чию користь? І кому це потрібно?

(Сергій Єфремов, Щоденники, 1923–1929, упорядники Олексій Путро та ін. (Київ: ЗАТ «Газета “Рада”», 1997), с. 182–183)