Епізод 476: Іван Бажанський, 20 квітня 1915 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Івана Бажанського (1863–1933), українського письменника і педагога, у 1915 р. – директора народної школи у Вашківцях тепер Вижницького району Чернівецької області:

Буковино – люба країно. Відколи стала ти краєм винограду? Де очком глянути, все тиче і тиче, і яке тиче? Сильне, навіть, зелізне! А по нім дроти, колючі дроти. Полями, лугами, горами, долинами земля поснована як павутиною всюди. Коло тих непереглядимих рядів тичча люди як ті муравлі копають, висипають цілі гори. Що за труд такий, що за пильність всюди? На які плоди надіяти з цієї праці? Плоди великі, страшні! Зародить наша землиця вино червоне і впються ним всі, бідні й багаті, жебраки й вельможі...

(Іван Бажанський, Війна: щоденник-хроніка буковинського педагога та письменника (Вашківці, 31.8.1914–29.12.1918/22), упорядник Олександр Огуй (Чернівці: Зелена Буковина, 2006), с. 49–50)

Ілюстрація: австро-угорська артилерія в Буковині під час Першої світової війни. Фото з фондів Бібліотеки Конгресу США.
 

Comments

[paserbyp]

Іван Миколайович Бажанський народився 26 лютого 1863 в с. Дорошівці, нині Чернівецької області. Навчався у сільській православній народній школі, але її не закінчив через брак грошей. У 1880 батьки віддали Івана до Чернівецької учительської семінарії. У 1886 він успішно склав іспити та отримав диплом педагога. Працював у с. Лужани учителем. У 1887–1911 вчителював і був директором у трикласній школі с. Вікно. Саме там одружився з Оленою Жибачинською, яка через п’ять років померла, полишивши йому синів Євгена та Лонгіна, які теж невдовзі відійшли у вічність. У 1896 він одружився з Веронією Іваницькою; вони мали доньок – Ольгу та Наталку. Від сімейних трагедій рятувався у безперервній учительській роботі, письменницькому натхненні та громадській активності.

Іван Бажанський активно працював у філії товариства «Руська бесіда», відомій як «Руська школа». У конкурсі на кращу назву дитячого журналу, що проводила газета «Буковина», редагована Осипом Маковеєм, перемагає його «Ластівка», яку потім видає саме товариство «Руська школа» та редагує відомий громадсько-політичний, культурний та освітній діяч Омелян Попович.

У 1888-1890 Іван Миколайович активно виступав на вчительських конференціях з матеріалами про організацію роботи народних шкіл, які публікувались у «Педагогічних листках». А ще Бажанський – член редакційного комітету педагогічного часопису «Промінь», збирач фольклору, дослідник етнографії краю. Напевне, все це сукупно з обізнаністю про європейські досягнення (педагог і письменник у ці роки також здійснив подорож Європою, відвідавши Відень, Будапешт, Прагу та інші міста) і спонукало його захопленню ще й фотографічною справою.

З 1911 направлений на роботу у Вашківці Вижницького повіту, куди його переводять на посаду директора дівочої школи. Пізніше стає інспектором українських народних шкіл цього ж повіту.

Наприкінці XIX – початку XX століття Іван Миколайович виступив з художніми творами (поезії, оповідання, нариси) на педагогічні та морально-етичні теми; друкувався в чернівецьких часописах і календарях – «Буковина», «Руська рада», в дитячому виданні «Ластівка» та ін. Автор поеми «Пропасть», оповідань і нарисів з народного життя («Мертвецька Єлена», «З моєї подорожі до Сучави»).

У 1926 Іван Бажанський вийшов на пенсію. Відійшов у вічність 1933 року в місті Вашківці, де й похований.

У пам'ять про нього у 1993 у місцевій гімназії м. Вашківці було відкрито літературний музей Івана Бажанського. Тут представлені оригінальні поштівки «Grussaus Waschoutz», рідкісне зібрання меморіальних речей невтомного педагога, документів шкільництва про становлення української національної освіти, поетичних і прозових творів, фотографій письменника. Спогади родини про його життя і працю, зокрема онуки Зірки Колотило, друзів, послідовників експонуються на тлі історичних подій в умовах Першої світової війни фронтових Вашківців.