Епізод 459: Олекса Воропай, 3 квітня 1948 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Олекси Воропая (1913–1989), українського етнографа і письменника, у квітні 1948 р. – мешканця Олдгема:

Нарешті я в Олдгамі. Вчора рано, о год. 7-ій, біля канцелярії таборового відділу міністерства праці, я зустрівся ще з одним «діпістом» – поляком; молодий чоловік, років двадцяти, не більше. Він теж їхав до Менчестеру, там його сестра вже працює в текстильній фабриці. По-англійськи говорив не багато ліпше ніж я, але добре говорив по-французьки.

Як тільки ми познайомились і почали говорити, до нас підійшов англієць середніх років і сказав, що він представник міністерства праці і має доручення відправити нас до Менчестеру.

За кілька хвилин під’їхало авто. Ми з поляком сіли на задні сидіння, а наш провідник зайняв місце біля шофера. Погода тепла, соняшна і їхати у відкритому авті велика приємність.

У Кембріджі, на залізничній станції, наш проводир купив нам квитки за рахунок міністерства праці, почекав з нами на потяг, а коли ми ввійшли до вагону, махнув нам рукою і пішов геть.

По дорозі ми мали одну пересідку, але легко з нею справились, бож я вже їхав цією дорогою раніше.

Десь недалеко Менчестеру ми зустріли у вагоні англійського священика і він виявився дуже симпатичним та цікавим чоловіком. Ми з ним сяк-так розмовились і час швидко пройшов. Прощаючись з нами в Менчестері, священик побажав нам швидко акліматизуватися, вивчити англійську мову і стати тут, в цій країні, рівноправними громадянами. Ми, як могли, щиро подякували йому за цю добру раду.

До Менчестеру приїхали біля 5-ої години по полудні. На залізничному двірці я попрощався з поляком, що виявився добрим товаришем у дорозі. Сів в автобус і за півгодини вже був тут, в Олдгамі, де зустрівся з дружиною.

О 6-ій годині ввечорі я вже був на своєму мешканні на Юнійон стріт у пані Клярк. Сама господиня і її доросла дочка мене зустріли дуже привітно. Кімната виявилася низенькою, маленькою, з великим столом, двома ліжками і канапою. На канапі лежав молодий чоловік. Коли я привітався, він не відповів, а тільки повернув голову у мій бік і спитався:

– Пан говорить по-польськи?

– Ні!

– А хто ж пан?

– Українець!

Співбесідник щось промимрив собі під ніс, повернувся обличчям до стіни і вдавав, що спить. Ми були вдвох з дружиною і, щоб не турбувати «сплячого», розмовляли пошепки.

Господиня принесла дві склянки чаю, засвітила світло і, вказуючи на одне ліжко, сказала, що я маю тут спати. Після чаю я відвів дружину на її мешкання і трохи забарився, бо вернувся до своєї кімнати вже біля десятої години ввечорі. Тепер кінчаю записувати щоденник і йду спати.

(Олекса Воропай, “Англія зблизька (Щоденник нового поселенця)”, Визвольний шлях 5 (1969), с. 617–618)

Comments

[paserbyp]

Олекса Воропай добре відомий в Україні як автор “Звичаїв нашого народу”, однaк серед
його творчого доробку є книжки, майже не відомі сучасному українському читачеві. Серед
них “Вогні в церкві”, “Українські народні лeгенди”, “Ясир”, “Українські народні загадки”, “В
дорозі на Захід”, “Пригоди Марка Чубатого”. Більшість цих книжок в Україні ніколи не
друкувалась. 1953 року О. Воропай видав у Лондоні невелику, трохи більше 40 сторінок,
книжку “В дев’ятім крузі” — одне з перших у світі документальних свідчень про Голодомор
1932/1933 рр. Завдяки перевиданню 1954 року англійською мовою, робота стала широко
відомою. Так, Роберт Конквест у праці “Терор голодом” 37 разів посилався на книжку
Воропая.

Відомо, що Олекса Воропай народився в Одесі 9 листопада 1913 року. Дитинство минуло
в селі на Херсонщині. Батько хлопчика походив з аристократичного роду. 1919 року був
змушений емігрувати, залишивши родину в скрутному становищі. Закінчивши
сільськогосподарський технікум, Олекса Воропай працював агрономом на Вінниччині, де
його і застав Великий Голод. Спогади про ті часи Олекса проніс крізь усе життя і вже на
чужині описав, що бачив. Голодомор став болем його серця ще й тому, що 1933го року
померла мати Олекси.

Епіграфом до книжки Воропай взяв вірш Юрія Клена “Терцини”:

Вважай на магію страшних чисел.
Ось пекло, це землі частина шоста,
А край зелених верб і пишних зел,
Що скрізь його покрила вже короста,
—Останній в пеклі круг, дев’ятий круг.

1944 року Олекса Воропай з Одеси через Поділля, Галичину, Польщу виїхав до
Німеччини. Почались роки поневірянь у таборах переміщених осіб (ці часи Воропай
детально описав у книжці “В дорозі на Захід”). 1948 року родина Воропая переїхала
до Англії. 1961го в Мюнхені О. Воропай захистив докторську дисертацію.

У 60-70 роки праці з етнології принесли йому визнання не лише в середовищі української
еміграції, а й у науковому світі Європи, його роботи друкували у США, Канаді, Франції,
Німеччині, Англії. Помер Олекса Воропай 1989, а за два роки в Україні побачила світ його
головна праця “Звичаї нашого народу”. Час повернення більшості праць Олекси Воропая
ще не настав…