Епізод 420: Анджей Бобковський, 23 лютого 1942 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Анджея Бобковського (1913–1961), польського письменника, у 1942 р. – мешканця Парижа:

Ожеледиця, якої я ще ніколи в житті не бачив. Увесь Париж ніби покритий склом. При трьох градусах морозу падає дрібний дощик, густий і безнастанний. Автобуси перестали ходити, і я йшов від Орлєанської брами пішки. Біля мосту, посеред дороги впоперек, стояв перший автобус, який виїхав зранку і зіслизнув, їдучи під гору. Люди обв’язують собі черевики шматами або шнурками і ходять мов паралітики. А я шаленів від захвату. Підбігав кілька кроків і потім їхав довгий шмат. Кожне дерево, кожна галузка покриті льодом. Працю закінчили на годину раніше, щоб працівники могли нормально повернутися додому. Бо ожеледь. Повертаючись додому, я здійснив чудовий, довгий спуск на підошвах з мосту аж далеко за міст. Я мріяв про ковзани. Можна до самого дому доїхати на ковзанах.

Знову читаю «на фунти» Бальзака. «Розкоші і злидні», «La peau de chagrin» [«Шагренева шкіра»]. Їжджу в метрі з повною торбою Бальзаків.

(Анджей Бобковський, Війна і спокій. Французький щоденник 1940–1944, переклад з польської Олеся Герасима (Київ: Критика, 2007), с. 300–301)

Comments

[paserbyp]

Письменник, діарист, епістолограф. Син Генрика Бобковського, генерала і професора Терезіанської академії у Відні. Дитинство провів у Литві, Варшаві, Торуні та Модліні. Його мати Станіслава, уроджена Малиновська, була сестрою Ванди Остерви – дружини видатного театрального діяча, актора й режисера Юліуша Остерви, який мав вплив на виховання письменника.
У 1923–1932 роках вчився у Гімназії св. Анни в Кракові. У 1933–1936 роках навчався у Вищій Торговельній Школі у Варшаві. Його літературним дебютом стала гумореска надрукована 1933 року в часописі „Tempo dnia” (Темп дня).

У березні 1939 року разом із дружиною виїхав у Париж. На момент початку Другої світової війни Бобковський працював на фабриці зброї в Шатійоні під Парижем, разом з персоналом якої його евакуювали на південь Франції. 1940 року він повернувся у Париж і продовжував працювати в ліквідаційному бюро своєї фабрики у Шатійоні. Під час німецької окупації брав участь у французькому русі опору.
Після війни працював у Польській книгарні у Парижі, комірником у паризькому відділі YMCA (Young Men's Christian Association – Християнської асоціації молодих людей, ХАМЛ), а згодом – у майстерні велосипедів.
Разом із Анджеєм Хцюком редагував часопис „Razem Młodzi Przyjaciele” (Разом, друзі молоді). У 1945–1948 роках співпрацював із Юзефом Чапським і Окремим відділом культури та преси представництва 2-го Корпусу переселення у Франції. Редагував інформаційний бюлетень, писав політичну аналітику. У 1948 році виїхав до Ґватемали, де жив аж до смерті. Відкрив майстерню літаючих авіамоделей, а згодом – крамницю Guatemala Hobby Shop. Співпрацював також з лондонським виданням „Wiadomości” (Новини).

Після війни Бобковський друкував свої тексти також у вітчизняній пресі. Його твори публікували такі видання, як „Nowiny Literackie” (Літературні новини), „Tygodnik Powszechny” (Загальний тижневик) та „Twórczość” (Творчість), де він надрукував перший фрагмент Війни і спокою. Бобковський співпрацював із заснованим після війни у Лондоні Польським незалежницьким рухом „Niepodległość i Demokracja” (Незалежність і Демократія) та з його виданням – тижневиком „Trybuna” (Трибуна).
У 1955 році він прибув до Європи для участі в змаганнях літаючих авіамоделей у Стокгольмі. Принагідно відвідав Париж, Мюнхен і Женеву. Під час своєї європейської мандрівки зустрівся зокрема з Єжи Ґедройцем та Александером Бобковським – своїм стриєм, який був зятем колишнього президента Польщі Іґнація Мосціцького.
Помер від раку в Ґватемалі, похований на міському цвинтарі Cementerio General в родинному склепі д-ра Хуліо Кеведо.
З Літературним Інститутом пов'язаний від першого числа „Культури”, у якому надрукував свій твір „Nekyia” (Некія). З Ґедройцем познайомився особисто в Парижі 1947 року, завдяки Юзефові Чапському, під керівництвом якого тоді працював. У передмові до опублікованого листування з Анджеєм Бобковським з 1946–1961 років, Єжи Ґедройць зокрема зазначив: „[...] Анджей Бобковський був непересічною й захопливою особистістю. Різниця віку між нами була незначна, лише кілька років, але водночас між нами була різниця поколінь. Був зворушливо хлоп'ячим. […] Анджей став моїм близьким співробітником, при тому нас поєднували глибокі особисті відносини.” (J. Giedroyc, „Andrzej Bobkowski” в J. Giedroyc – A. Bobkowski. Listy 1946–1961, Warszawa 1997, s. 13.)