![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Михайла Могилянського (1873–1942), українського письменника та літературознавця, у 1936 р. – мешканця Дмитрова Московської області:
Лист (дуже сумний) від Н. Д. Полонської-Василенкової та листівка від Новицької. Остання повідомляє, що мого рекомендованого листа від 25 січня вона не дістала. Чудеса в решеті! В тому листі я між іншим просив довідатись про долю тих моїх книжок, що залишені були в Лебедя (коли я влітку на виклик т. Ашрофяна приїздив до Києва, кімната з моїми книжками була опечатана). Тепер хочу довідатися про їхню долю, щоб, кінець кінцем, звернутись за порадою, як мені своїх книжок добитись до т. Сапіра. Соромно з моєю особистою справою звертатись до людини, мабуть, обтяженої працею, але він ласкаво дав мені дозвіл у разі якоїсь потреби звертатись до нього. Завтра подам на пошту заяву про неодержання листа, що послав був рекомендованим. Листівка Новицькій. Мемуари. Увечері написав великого листа Н. Д. Полонській-Василенковій. Кілька сторінок Філдінга.
(Михайло Могилянський, «Щоденник. 1934, листопад – 1937, жовтень», публікація Олександра Сергеєва, Хроніка – 2000, вип. 59 (2007), с. 388)
no subject
Date: 2025-02-21 03:05 pm (UTC)Його мати, Марія Миколаївна (Максимович) була освіченою, культурною жінкою. Вона закінчила Левашовський пансіон у Києві з відзнакою, та класи Фундуклеївської гімназії. По смерті батька (24.08.1894) родина переїхала до Петербурга. На початку XX ст. Марія Миколаївна працювала секретарем у Петербурзькому видавництві М. В. Пирожкова, що друкувало прогресивних російських і українських авторів. Перша книжка Михайла Михайловича («Оповідання», 1916) побачила світ у Петербурзі саме завдяки їй. Померла М. М. Могилянська 14 липня 1918 р.
Михайло Михайлович мав двох братів і сестру. Старший брат Могилянського - Микола був відомим українським та російським антропологом, етнографом, музеєзнавцем, молодший – Петро, – відомим у Петербурзі адвокатом.
У 1892 році Михайло закінчив класичну гімназію у Чернігові, брав участь у створенні нелегальної бібліотеки гімназистів і семінаристів. Частина книг із українського відділу бібліотеки зберігалася в будинку Могилянських. На ім'я юнака була передплачена газета «Народ», що видавалася в Галичині за участю М. Драгоманова. Це були дуже ризиковані кроки з боку гімназиста. Цього ж року він став студентом юридичного факультету Санкт-Петербурзького Імператорського університету. Брав участь у роботі марксистських гуртків. У травні 1899 року його заарештували і кілька місяців утримували у в’язниці «Хрести». Потім вислали під 3-х-річний гласний нагляд поліції у Чернігів. Для отримання свідоцтва про завершення університету, у березні 1900 року, за допомогою матері, Михайло отримав дозвіл від Міністерства народної освіти та Департаменту поліції прибути до Петербурга для складання іспиту з богослов'я. По дорозі він завітав до Пскова, де завдяки своєму приятелю М.М. Лохову-Ольхіну познайомився з В.І. Ульяновим (Леніним). За дорученням останнього, повертаючись до Чернігова, заїхав до Полтави, де зустрівся з В.П. Ногіним та Ю.О. Мартовим (Цедербаумом) та передав йому листа. Наслідком цих подій був новий арешт.
Навесні 1903 М. Могилянський склав у Новоросійському університеті решту державних іспитів. Як адвокат брав участь у великих «аграрних» та політичних процесах у Києві, Вінниці, Глухові, Чернігові, Петербурзі. Був захисником у «погромних» процесах у Кишиневі. З 1904 по 1917 рр. він – гласний Городнянського повітового земського зібрання. У 1913 році земськими зборами був обраний на посаду мирового судді в Городні. З 1918 по 1920 – займав посади секретаря кооперативного відділу раднаргоспу у Чернігові, голови літературного комітету відділу народної освіти та голови Чернігівського українського видавництва «Сіверянська думка». Брав участь у роботі Чернігівської губернської вченої архівної комісії.
Після 1920 року М. Могилянський більше не повертався до адвокатської діяльності. У 1925 році виступав з доповідями про Драгоманова, Куліша, Шевченка, Коцюбинського, був активним рецензентом Нових видань у журналах «Життя і Революція» і «Червоний Шлях», автором надрукованих цього ж року в «Життя і Революція» статей «До проблеми розуміння художнього твору» і голосу в дискусії про метод в літературознавстві «Література як соціальний факт і як соціальний фактор», автором розвідки «Процес творчості М. М. Коцюбинського» (ЗІФВ, 1926) та ін. Брав активну участь у літературній дискусії 1925-1928 рр. Як літературознавець виступав під псевдонімом Петро П. Чубський і надрукував статті «Куліш і Шевченко» (у збірці «Пантелеймон Куліш» (К.,1927), «Вихід П. О. Куліша з російського підданства та поворот до російського підданства»(ЗІФВ, 1927); «До питання про джерела ІІ частини «Fata morgana» М. М. Коцюбинського» (ЗІФВ, 1928), «Кохання в житті Шевченка та Куліша» (3ІФВ, 1929) й ін.
Трагічно склалася життєва доля Михайла Могилянського. Маючи талановитих дітей, він не відчув батьківської гордості від їх розквітлої літературної творчості. Ладя Могилянська та на два роки молодший за неї брат Дмитро (літературний псевдонім Дмитро Тась) – обоє рано почали публікуватися в чернігівських виданнях. Але на початку 30-х років Ладя була заарештована, працювала на будівництві каналу «Москва-Волга», видавала табірний часопис. 1937 року підпала під нову хвилю арештів і загинула.
Дмитрові доля відвела трохи більше років. Він став відомим в літературних колах. З 1925 року Дмитро проживав у Києві, з 1930 року – у Харкові. Активно друкував прозові та поетичні твори. Як зазначає В. Шевчук, він створив в прозі своєрідний «тасівський стиль». Не судилося все розвинути повною мірою – арешт, поневіряння, смерть.
Репресованою була ще одна донька М. Могилянського – талановита журналістка Олена. Її було визнано соціально небезпечним елементом і вислано в Красноярський край, де в с. Велика Мурта вона і відбувала заслання. Олені вдалося вижити і повернутися в Україну, померла вона на 93-му році життя в Дніпропетровську.
Михайло Михайлович Могилянський помер 22 березня 1942 року. Він похований у селищі Велика Мурта Красноярського краю, куди був евакуйований.
Не менш трагічно склалася і літературна доля письменника. Більшість його художніх творів залишилося в рукописах. У художньому доробку Могилянського – поетичні, драматичні й прозові твори, праці з літературознавства і критики, написані українською та російською мовами. Вони становлять значний історико-літературний та художній інтерес. Активну творчу діяльність письменника було перервано у 30-х роках репресивними заходами тоталітарного режиму. Вилучені з культурного обігу твори опинилася на маргінесі літературознавчої науки. Донедавна митця згадували лише в коментарях та здебільшого як критика у виданнях початку 1990-х років.
Письменницьку діяльність українською мовою М. Могилянський розпочав 1912 року в руслі модерністської психологічної прози під прямим впливом М. Коцюбинського. Вже пізніше, наприкінці 20-х - початку 30-х років, він пише оригінальні прозові твори, що тяжіють до інтелектуальної прози, розвиток якої в українській літературі з різних причин переривався. Художній доробок М. Могилянського складається з ранньої поезії та драматургії російською мовою, української «малої прози», творів романного жанру (українською та двох – російською мовою). Ці жанрово-родові масиви художньо нерівноцінні, неоднаково дослідженні й навіть видані.
Свої оповідання письменник написав, коли українська література поволі набирала урбаністичних ознак і ще не втратила смаку до поетики декадансу. Фабули цих творів розгортаються в місті, як і в прозі А. Кримського, О. Кобилянської, А. Крушельницького, Л. Пахаревського, С. Яричевського та ін. Ці автори спростовували уявлення про українську прозу як наскрізь «сільську». Місто в інтерпретації М. Могилянського - це відособленість, самотність у натовпі.