![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Миколи Хрієнка (1949), українського журналіста, у березні 1990 р. – співробітника газети «Вісник Чорнобиля», який працював у зоні відчуження:
Потрапиш у будь-який покинутий будинок – і можна зрозуміти, хто в ньому жив – шофер, мисливець, учитель, рибалка, пасічник, тесля, лікар чи художник...
Та маленька хатинка на високому пагорбі привернула мою увагу своєю надзвичайною убогістю. Через силу я змусив себе зайти в оселю бідної людини. І мені дихнуло в обличчя могилою...
Над столом висів портрет бабусі, на столі лежали окуляри, наперсток, подушечка з голками і тоненька книжечка з хрестом на обкладинці – «Поминальник» із списком померлих людей. Бідність у хаті була така, що мародери майже нічого не зачепили, і тому мені здалося, що бабуся недавно померла і лежить зараз на печі. Але календар з листком за 1 травня 1986 року засвідчував інше...
Несподівано заскрипіли сінешні двері – і я здригнувся, ніби злодій: а раптом сюди зайде господарка оселі? Але то був тільки порив вітру. Ці хати вже давно стали могилами, в яких живуть лише тіні – привиди колишніх людей...
(Микола Хрієнко, “Щоденник із Чорнобильської зони”, Сучасність 4 (1992), с. 158)
