![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Бориса Гмирі (1903–1969), українського оперного і камерного співака, який у червні 1941 р. перебував у Криму:
Прокинувся від сильного блиску сонця у вікно. Свіжий м’який струмінь сонця у відчинені двері балкону приємно пестив тіло, дихальні шляхи. Все радісно, святково виглядало навколо. Ласкавою бризкою грало мирне тепле море, відсвічуючи міріади променів сонця у дрібних звивинах своєї поверхні. Навколо дзюрчать струмки від джерел, які прориваються з землі навколо санаторію. Дерева на схилі гір і навколо в напівдрімоті пестилися променями свіжого сонця... Все раділо, все насолоджувалося прекрасним поєднанням природи, все мирно ніжилося...
До сніданку вирішив покупатися, але не витримав... Сьогодні я їсти хочу, ой як!.. Піду купатися після сніданку.
Поснідали. Йдемо з їдальні, прямуючи до моря...
По дорозі репродуктор... Слухайте всі. Говорять і передають усі радіостанції. Говоритиме Молотов!..
Серце тьохнуло при цьому імені. Останні роки це ім’я кожного разу сповіщало тільки війну.
Так і є. Знову війна. Війна страшна, кровопролитна, не на життя, а на смерть. Як громом оглушило це повідомлення. Все повалилося, все покотилося до дідька у провалля...
Знову злигодні, знову холод, голод, знову смерть і смерть...
Чекаємо можливості виїхати до Києва до 4-го липня.
