assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Григора Тютюнника (1931–1980), українського письменника, перекладача, у 1961 р. – студента філологічного факультету Харківського університету:

У фізиці існує закон збереження і перетворення енергії. До людей його не можна застосувати. Я зустрічав таких, які витрачали свою енергію на визначення мети, потім переконались, що затрати не окупаються, і кинулися в інший бік. Але енергії вже не було. Це – трагедія, про неї треба буде написати.

Ігор повідав мені історію одного хворого в’єтнамця. Він помирав, але працював ще більш завзято. Йому казали: «Ви вбиваєте себе наукою, наближаєте ту хвилину, коли вченість уже не потрібна».

– Але я заражаю завзятістю інших.

Це справді героїчна (і головне не в егоїстичних цілях) затрата енергії – віддача її викреше іскру в інших. Здорово і дуже важливо.

Вчора Ігор пояснився. Він хоче бути моїм другом. Говорив про це щиро і, як усякий юнак, трохи сентиментально. Потім запропонував тост за дружбу. Я хотів спитати: «Чи не будеш ти завтра соромитися своїх сьогоднішніх почуттів?». Подібне стається після сентименту. За відвертість іноді буває також соромно і гидко на душі, як після близького спілкування з випадковою жінкою. Брудно на душі якось. Але я тост підтримав з застереженням: «За дружбу без компромісів». Зі мною вже траплялося: зізнались у дружбі і стають солодощавими, погоджуються, підтримують і захищають кожне слово, навіть якщо воно й дурне. Ігор, здається, не з таких.

Говорив про свою дружину. Внутрішньо він невинний, як нерозпущена ще квітка.

Потім говорив про письменство, багато і занадто науково. По інший бік столу сидів молодий чоловік. Слухав, слухав і втрутився.

– Коли ми наступали на Харків, мій механік вивів машину на рубіж і погнав її назустріч розривам з криком: «Хлопці, любіть життя і Росію». От. А ви про книги.

Дуже правильно. Однак...

Потім розповів, як російські солдати заступилися за німецьку офіціантку і побили американських офіцерів, які жадали її.

Потім співали українські пісні й відбивали російську. Слухав, і якось сама собою прийшла хороша, потрібна зараз новела про російську добродушність.

Співрозмовник наш виявився Героєм і з великою гіркотою розповідав про свої митарства після війни: квартира та інше. Нарікав на молодь. Не цінує вона своїх захисників. Він любить своє минуле і, напевно, живе ним. Мабуть, у кожної людини є в житті своя, нехай маленька, вершина, апогей.

Природи якось не помічав. Бачив тільки дуже синє небо в проймах між будинками. Це тому, що світла багато на землі. Зі світла все здається темнішим і небо вечорами, коли запалять ліхтарі, теж.

Треба написати повість про хлопчика 11–12 років. Війна. Каліцтво і запізнілий розвиток. Писати від «я». Епіграф з Твардовського.

(Григір Тютюнник, Бути письменником: щоденники, записники, листи, упорядкування Олексія Неживого (Київ: Ярославів Вал, 2011), с. 259–260. Переклад з російської)




assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Григора Тютюнника (1931–1980), українського письменника, перекладача, у 1961 р. – студента філологічного факультету Харківського університету:

Отримав листа з «Селянки». Чекав 4 місяці.

Лист був у великому конверті. Майнула думка: «Рукопис повернули». Прослизнув у читалку і там, у кутку, розкрив пакет. Рукопис, бланк листа. Пишуть: «Оповідання буде надруковано в найближчому номері...». Пружина напруги зіскочила, розправилася. Хотілося крикнути: Ура! Відразу ж показав листа А-сі. Навіщо? Але хто скаже – навіщо? Якщо у самого у мене в горлянці вирувала і рвалася геть радість.

Далі в листі було написано: «Як ви зазвичай підписуєтесь? Подвійним прізвищем чи просто Григорій Тютюнник, як у книжці СРП?».

Не мудруючи, я тішився останнім питанням. Мене приймали за маститого письменника.

Потім дізнався Коленський і Ф. Вони взялися тиснути мені руку і навіть зривалися качати. Мені було соромно. Почали читати листа. Бачу – реакція змінилася на гірше.

Увечері прийшов Серж. О, цей страхітливий графоман і пролаза! Я візьми та й бовкни про листа.

А він відразу ж:

– Та ну?! Так тебе прийняли за брата! Тому й оповідання взяли! – і огидно так хихикнув... Я розгубився, згас, як задута свічка. А може й справді? «Книжка СРП», «Зазвичай підписуєтесь...». Невже?

Компанія торжествувала. Я бачив, що такому повороту справи зраділи всі без винятку... [...]

Федько негайно викликав мене в коридор і довірливо «по-братськи» заговорив:

– Ти, Грицю, сядь і напиши їм листа, все поясни як є.

А то знаєш... Треба, щоб ти сам пробився, а не під чужим прапором. Розумієш?..

За цими недомовками, за тим як він м’явся, я зрозумів: усі вони не вірять в мене, не вважають оповідання достойним друку і в душі регочуть від радості, що я такий самий невдаха, як і вони.

Потім почали сперечатися про наклад «Селянки», вираховувати гонорар... Я не витримав і сказав доволі різко: – Облиште!
Як їм пояснити, що і про гонорар я менше за все непокоюсь, що для мене важливе інше...

Не треба! Захихикають і знову почнуть звиватись як вужі: «Та годі... Та не треба прикидатися...». До дідька! Хіба вони зрозуміють! Хіба повірить мені Федько, який висунув лозунг від імені людей: «Головне – зірвати куш». Хіба повірить кореспондент, якщо він пише нариси наскрізь брехливі, попередньо дізнавшись про те, що буде конкурс і яка тема буде найбільш пробійною? Ні, ні!

Я побіг в ізолятор і написав листа:

«Отримав хорошого вашого листа і правлений рукопис. Відчувається: ним пройшлася рішуча і водночас чуйна рука. Що стосується прізвища: підпишіть подвійне, т. як в українській літературі є мій однофамілець письменник Гр[игорій] Тютюнник»

Стало трошечки легше. Але хробак відрази до «друзів» і недовіра, і сумніву ще довго копошився в душі... Мерзотний стан! [...]

(Григір Тютюнник, Бути письменником: щоденники, записники, листи, упорядкування Олексія Неживого (Київ: Ярославів Вал, 2011), с. 248–249. Переклад з російської)


Profile

assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці

June 2025

S M T W T F S
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 161718192021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 16th, 2025 09:34 pm
Powered by Dreamwidth Studios