![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Миколи Василенка (1866–1935), українського історика, громадського та політичного діяча, у 1926 р. – академіка Всеукраїнської академії наук, мешканця Києва:
Зранку була у дружини вчителька Кавецька, яка працює в Києві у школі на Подолі. Отримує всього 30 крб. на місяць. Просить знайти заробіток, надто що школа євреїзується і Кавецька скоро зовсім втратить місце. Таке становище вчителів. Становище Кавецької тим скрутніше, що вона росіянка і слабо володіє українською мовою.
Вчора вечір провели у Л. М. Яснопольського. Був там короткий час і В. І. Бошко з дружиною, але швидко пішли. Врешті-решт зайшла мова про модне питання – українізацію опери. Відчувається вороже до неї ставлення, засуджують Собінова, який, кажуть, співає українською в Харкові, виходячи з права українців мати свою оперу. Українська опера в Києві безсумнівно провалилася. Режисерська частина і декоративна прекрасна, але репертуар малий і незадовільний. Немає ходових опер. Дорого оплачуваних артистів неможливо використовувати, тому що нема готових опер українською мовою. Казали, дефіцит 67 тис. Артистам, кажуть, не доплачують. Повністю платять колективам, напр. хору, оркестру, з боязні страйку. У Анни Митр. Яснопольської повний розрив з А. І. Муріні, яка навчала її співу.
Були сьогодні з візитом у акад. Б. І. Срезневського. Він все хоче провести в академіки проф. Опокова – фахівця з гідрографії і дивується, чому кандидатура зустрічає протидію в 2-му відділенні Академії наук.
Увечері Нат. Дмитр. була на ювілеї Анни Іванівни Снєжкової, її вчительки, яка готувала її до гімназії. Влаштовували ювілей учителі. Зараз взагалі в моді ювілеї. Багато промов офіційних. Вечір я провів з Мих. Ів. Корниловичем і проф. Степаном Рудницьким, професором географії галицьким. Рудницький типовий галичанин, солодощаво ввічливий і запобігливий. З відвідин здобув він і користь, передав мені curriculum vitae свого родича проф. Дністрянського. Передав його ніби мимохідь «може пригодиться», насправді ж це, звичайно, натяк, чи не можна обрати Дністрянського в Академію. Від Рудницького за вечір мало дізнався цікавого, хоч він і багато говорив. Людина він собі на умі. Дізнавшись про неприхильність в Академії до М. С. Грушевського, Рудницький підкреслив своє вороже ставлення до нього. Це справило на мене бридке враження. «Я думав, додав Р-ий, – Грушевський в Академії все, всім вертить, але побачив, що далеко ні». Р-ий багато говорив про емігрантів, але все відоме, при цьому так неглибоко і поверхово, що мало додав, що нам було відомо до нього.
(Микола Василенко, Вибрані твори, Т. 3, Спогади. Щоденники. Листування, упорядники Ігор Усенко та ін. (Київ: ТОВ «Видавництво “Юридична думка”»; Видавничий дім «Академперіодика», 2008), с. 321. Переклад з російської)
Ілюстрація: Микола Василенко і його дружина Наталя Полонська-Василенко, 1933 р. Фото з фондів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.
