![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Микити Шаповала (1882–1932), українського громадського і політичного діяча, соціолога, у 1926 р. – мешканця Праги, голови Українського Соціологічного Інституту:
На Славянському острові була панахида і «жалібна академія» за Петлюрою. Я промовляв, даючи відповідну кваліфікацію вчинкові большевиків. Це їх діло. Опріч того вказував, чому ми розійшлись з Петлюрою і яке його місце в історії української революційно-визвольної боротьби.
В Подєбрадах зборів для вшанування пам’яти Петлюри поліція не дозволила. А в Празі я на прохання Комітету у Д-ра Гірси добився дозволу.
Народу було на наших зборах багато: більше 1000 душ. «Комітет» складався з представників «53 орґанізацій». Головував проф. А. Яковлів, заступав Др. М. Мандрика при секретарі Григоровичу.
Гнусно виступали: Лотоцький, що об’явив, ніби Петлюру вже заступив Андрій Лівицький («Голова Ради Міністрів»). Безпалко якось гидотно кричав, аж діти плакали, а люди виходили з залі і казали до розпорядчиків «виведіть отого...». Говорив ще М. Славинський – слабо, Олександер Шаповал – слабо і инші. Мою промову дуже хвалять за «правду і щирість» (а головного і не помітили).
А на душі у мене дуже погано.
Незорганізовані люде не можуть вести боротьбу за визволення, а ті, що активно вилазять на перед – гинуть. Політика без моральних основ – не може задовольнити порядну людину.
Чехи, напр., нас ненавидять, а чому вони допомагають? З політичних міркувань! Це й викликає у тонкоорґанізованих морально людей велике внутрішнє обурення. Холодне призирство чехів, їх ворожість до визволення України безсумнівні, але... «допомогу еміґрації» дають. Щоб швидче знищить її моральну спайку і відпорність. Так хочеться мені все покинути – Соціолоґічний Інститут тако-ж! Треба шукати шляху, а куди? Нема куди.
Гидке вражіння роблять большевицькі газети: українці, які в їх пишуть, підліші московських большевиків.
(Микита Шаповал, Щоденник, Ч. II, Від 1 січня 1925 р. до 22 лютого 1932 р., упорядкував Сава Зеркаль (Новий Йорк: Українська громада ім. М. Шаповала, 1958), с. 29–30)
