![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Зі щоденника Євгена Чикаленка (1861–1929), українського громадського діяча, землевласника, у 1910 р. – мешканця Києва, видавця газети «Рада»:
В Петербурзі, літаючи на дирижаблі (аероплані), з страшенної висоти упав і розбився морський інженер Лев Мацієвич, свідомий українець, есдек, один з організаторів РУП (Української революційної партії).
Смерть його викликала надзвичайне спочуття всього російського громадянства і уряду. Поховали його на державний кошт, родині видали пенсію, великий князь Олександр Михайлович послав на похорон вінок. Тепер збирають гроші на постановку пам’ятника – першій в Росії жертві авіації.
Ми в «Раді» намагаємось якнайгучніше заявити, що цей російський герой-авіатор, до якого примазуються і нововременський Меншиков, і кієвлянинський Савенко, – наш рідний, свідомий українець, «мазепинець» і «сепаратист», як називають свідомих українців панове чорносотенці.
Шкода тільки, що на похоронах Мацієвича поряд з промовами придворних осіб не пролунало українське слово, а між сотнями вінків був тільки один з українським написом, правда, гарним:
І скільки вас в борні розбилось об ґраніти,
І скільки вас сконало серед мук,
Але і смерть була безсила вас спинити
І вбить ваш вільний дух.
(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)
Ілюстрація: Левко Мацієвич за штурвалом літака «Фарман».
