assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника невідомої ближче жінки на ім’я Ольга (1923–?), вчительки, у 1943 р. – мешканки Знам’янки:

Така теплінь! Сніг тане... Прогулятися б, але грязюка... От ми у нас вдома: всі, крім Жені. Вона вже не з нами... Я все думаю, що це не надовго. Сидимо слухаємо патефон... Раптом у дім входить солдат, у німецькій формі, але я в ньому могла впізнати кавказця. Він питає, чи нема у нас для нього квартири, переночувати. Я брешу, що у нас на квартирі німець. Він або бачить, що я брешу, або передчуває це, т. як, вочевидь, зустрічав уже такі відмовки. Я знову брешу йому! А він таким страшним мені видався! Та ще чогось так дивиться... Ми його скерували до тьоті Віри, вона у нас староста вуличного комітету. Ну ми так і подумали: якщо росіяни такі будуть, коли прийдуть, то якраз буде нам... Повісять! Кажуть, що особливо погано поводяться з перекладачами і т. п. Чи вірити цьому всьому? Ні! Мені не страшно, тому що я ні у що не вірю!

(Дневник. Мысли. Детали. “Я не могу относиться с презрением к своим врагам, если даже не – наоборот. Хотя во мне все и кипит”, передмова Олени Бетлій, Катерини Диси, Юлії Кислої, у Україна модерна. Архів [2014], с. 14. Переклад з російської)

Ілюстрація: Знам’янка в роки війни. Фото з німецьких архівів.
 
assassins_cloak: (Default)
Зі щоденника Ядвіґи Дабулевич-Рутковської (1924 – після 2000?), польської дослідниці-хіміка, письменниці, у 1940 р. – мешканки Львова:

Сьогодні знову не йду до школи, цього разу з причини болів у шлунку. Мати, звісно, мені не вірить і не приховує свого несхвалення. Завдяки тому, що не пішла, я взяла 1,5 літра молока, кілограм вудженого бочка і 5 кг хліба, а ще забрала у шевця зимові черевики Збишека, які віддали поремонтувати. За все це заплатила 118 рублів, і таким чином посеред місяця ми залишилися без гроша.

Після полудня енкаведисти привезли Бернштайнам 8 величезних пнів, а не заставши їх удома, кинули вантаж на проїжджу частину і поїхали геть. Ми стерегли ці колоди до півночі, бо якби їх украли, це був би наш клопіт. Потаємно ми плекали надію, що на знак вдячності вони заплатять Мамусі тих 120 рублів заборгованого чиншу. Ні, нічого подібного. Навіть не подякували за 10 годин вартування на морозі. Повернувшись додому, найспокійніше у світі пішли спати. Взагалі це визначення «найспокійніше у світі» – чистий евфемізм, бо насправді дійшло між ними до космічного скандалу, зрештою не першого і не останнього. Чвари почалися від того моменту, коли Бернштайнова отримала роботу в НКВД, тому що він як шофер виходив на роботу о 6:00 ранку, вона натомість спала до полудня, потім щось поспіхом готувала для себе й Едити, потім довго чепурилася, чесалася і малювалася, щоби врешті близько 3:00 по обіді вийти разом з донечкою до своєї праці, з якої поверталася після півночі. Бернштайн підозрював дружину в романах з енкаведистами і влаштовував їй бурхливі сцени ревнощів.

(Jadwiga Dabulewicz-Rutkowska, Poezja, proza i dramat. Pamiętnik nastolatki, Lwów 1939–1941 (Wrocław: W Kolorach Tęczy, 1998), s. 64. Переклад з польської)

Ілюстрація: співробітники Інституту досліджень висипного тифу періоду німецької окупації Львова у хвилини дозвілля. Препараторка Ядвіґа Дабулевич – перша праворуч.


Profile

assassins_cloak: (Default)
Плащ убивці

June 2025

S M T W T F S
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 2021
22232425262728
2930     

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jun. 20th, 2025 09:40 pm
Powered by Dreamwidth Studios