assassins_cloak | Entries tagged with русова

Зі щоденника Софії Русової (1856–1940), української письменниці, громадської і культурно-освітньої діячки, у 1932 р. – мешканки Праги:

Тягнуться якісь нудні неприємні дні – певної праці нема, листів від Юри нема. Люба ходила платити за квартиру і, як завше, управитель – українець наказав грубості, аж вона одмовилась від квартири. Роман їздив в Стромовку на німецьке ігрище і повернувся вже аж затемно, я дуже турбувалась.

Вранці урок у Полянської, потім педагогіч. бібліотека, де сам шеф указав мені аж 6 книжок за Гете як виховника. Забрала усе і готую виклад. Ввечері засідання ювілейне – 10 літ українській секції Ліги Міру і Свободи. Мене обрали головою, сказала вступне слово, Лоська дуже добре прочитала історію укр. секції, Дністрянська – за принципи національного питання, Харися пояснила майбутнє завдання. Було коло 20 присутніх – з них три мужч.: Дністрянський, Антончук, якийсь ще інженер. Накинули на мене скласти меморандум на конгрес Ліги в Греноблі. А де я візьму матеріали?

(Софія Русова, Мемуари. Щоденник, упорядник Володимир Сергійчук (Київ: Поліграфкнига, 2004), с. 386)

Зі щоденника Софії Русової (1856–1940), української письменниці, громадської і культурно-освітньої діячки, у 1930 р. – мешканки Праги, професорки педагогіки Українського педагогічного інституту:

Сегодня день лекцій і вдруг з другого курсу новий досить молодий слухач гарно якось вслухається в мою методику і наприкінці оказивається, що він Кошович і тільки-що втік з України, де учителював на Херсонщині, і пропонував, що прочитає в мойому семінарі Соц. Інст. виклад за становище середньої освіти на Україні. Підходив до мене Монюк і скаржився, що коли він записався в члени Педагог. Тов., в якому головує Сірополко, то йому одмовили в принятті за неморальністю.

Боже! Які знайшлись судьи і чим це Монюк – наш студент – виявив свою неморальність.

Протест розіслали ми скрізь і тепер приходять на моє імя відповіді-співчуття – з Мюнхена, з Відня. Вернулась дуже пізно з лекції, дуже скучила за Романом. Був Ал. Павл., гарно співав укр. і чеш. романси. Дітям дочитала «Судний День» Короленка. Конечно, по-укр. Дома Оля, Люба, Рая мили вікна, двері, а то присилали вчора якогось робітн., щоб підбілить їх, а він сказав, що вони такі брудні, що він не може красить, ми перелякались, що він в контору скаже, але сегодня вже усе добре обійшлось.

2 дня тому загубила 50 корон, гірко-гірко плакала і тепер не можу забути.

Написала прохання до Межинарод. Червоного Хреста, щоб прислали в Галичину по селах санітарний отряд.

(Софія Русова, Мемуари. Щоденник, упорядник Володимир Сергійчук (Київ: Поліграфкнига, 2004), с. 314–315)

Зі щоденника Софії Русової (1856–1940), української письменниці, громадської і культурно-освітньої діячки, яка наприкінці червня 1932 р. під час поїздки до Румунії перебувала у Братиславі:

Холод неможливий, на вокзалі випили поганенької кави, щоб зогрітися, розпиталися, де Дунай, де пристань, і пішли, слідкуючи за рельсами трамваю, який, конечно, ще не ходив. Тяжко було з речами, на пристані валандались аж до 11 год. коли прийшов пароплав. Здалека побачили димок (наче в Вовчурах), усі зраділи, заметушились, у мене був білет на палубі, хотілось заняти тепле містечко, а людей-людей, ні сісти ні стати, потроху якось розмістилися. Скрізь ріжноманітна мова, ріжна молодь, панують німецька і венгерська мови. Хотіла переночувати на палубі, але к вечеру стало так зимно, за Романа боялась простуди, збудила його, і з запомогою одної чешської пані перебрались в їдальню, там було тепло і м’який диван, на який і поклали Романа. Щоб задобрити буфетчика, пили чай і сяк-так поукладалися. Але я не могла спати, бо с палуби набилась сила людей, спали на столах, на долівці один коло одного. Вночі вітер піднявся, і усі шукали тепла. Проїхали усю Венгрію, Будапешт.

(Софія Русова, Мемуари. Щоденник, упорядник Володимир Сергійчук (Київ: Поліграфкнига, 2004), с. 398–399)

Велике мені горе – Роман [онук авторки] приніс з школи дуже погані нотатки: цілий семестр він брехав мені, що його жоден учитель не викликав, а тепер зразу й провалився з математики – що ж той дурний репетитор робив з ним 1½. Ну що, як на літо Роман матиме передержку, прощай тоді моя Румунія і Юрко. Я в такому розпачу, бо зовсім не знаю, як впливати на Романа, він же мов кам’яний – що не кажи йому – мовчить. Було засідан. Л. М. і Св. [Ліги миру і свободи] і таки обрали мене головою. Я трохи не плакала – так не хотіла цієї «честі». Прочитала Меморандум, ухвалили. Але мене ніщо не тішить, бо Роман такий не добрий.

(Софія Русова, Мемуари. Щоденник, упорядник Володимир Сергійчук (Київ: Поліграфкнига, 2004), с. 387–388)

S	M	T	W	T	F	S
		1	2	3	4	5
6	7	8	9	10	11	12
13	14	15	16	17	18	19
20	21	22	23	24	25	26
27	28	29	30	31

Плащ убивці

Entries tagged with русова

Епізод 460: Софія Русова, 4 квітня 1932 року

Епізод 323: Софія Русова, 18 листопада 1930 року

Епізод 178: Софія Русова, 26 червня 1932 року

Епізод 109: Софія Русова, 18 квітня 1932 року

Profile

July 2025

Syndicate

Most Popular Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags