![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Зі щоденника Івана Боберського (1873–1947), українського педагога і громадського діяча, у січні 1919 р. – референта пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР:
Приїхав полковник Дмитро Вітовський з Києва. Полагоджую орудки в обох друкарнях. На обіді полковник Тарнавський. Опісля сходини в бюрі сотника Бубели. Привіз взірці на хрест і ордер, які треба запровадити. Оповідає: «Найбезпечніше місто тепер, це Відень. В Будапешті чути на вулицях стріли. Гроші привіз я в підшевці блюзи і сподень». Високого росту, плечистий, з незвичайно правильними чертами лиця. Приманливий в розмові й поведенню. Відразу мається до нього довір’я і поважання. Вітовський розповідав дещо із своїх переживань в дорозі. Казав, що московські більшовики йдуть на Київ. «Січові стрільці» хотіли б, щоб місце Осецького зайняв Мельник.
Кур’єр їде до Будапешту. Подаю через нього лист в справі карт, часописів й книжок.
В каварні «Уніонці» опинилась між нами якась кореспондентка, жидівочка Саля Цірн, дрібна ростом, худощава та докучлива своїми замітками, як муха, що наворотом бринить коло лиця. Слезинський і Пачовський в добрім настрої.
(Іван Боберський, Щоденник, 1918–1919 рр., упорядник Юрій Мицик (Київ: Видавничий дім «КМ Академія», 2003), с. 119–120)
(Іван Боберський, Щоденник, 1918–1919 рр., упорядник Юрій Мицик (Київ: Видавничий дім «КМ Академія», 2003), с. 119–120)
