assassins_cloak | Епізод 243: Пантелеймон Куліш, 30 серпня 1846 року

Зі щоденника Пантелеймона Куліша (1819–1897), українського письменника, перекладача, етнографа, у серпні 1846 р. – викладача гімназії в Санкт-Петербурзі та Петербурзького університету:

Те, що зазвичай називають щастям, ллється на мене рікою. Рік тому я був учителем повітового училища в Києві й отримував на місяць 18 р. ср[іблом]. У вересні я зробився старшим учителем Рівненської гімназії і став отримувати 32 р. ср. Через місяць П. О. [Петро Олександрович Плєтньов, ректор Петербурзького університету] викликав мене до Петербурга і влаштував мене на два місця, з яких я отримую 81 р. ср. Тепер Академія наук відправляє мене за кордон для вивчення слов’янських мов з тим, щоби після повернення зробити мене не тільки академіком, але і професором університету. Я справді щасливий, але щастя моє було б найбіднішим, якби ґрунтувалося тільки на піднесенні, з якого так легко впасти. Опора мого внутрішнього задоволення полягає в любові до мене багатьох достойних людей, а ще більше у впевненості, що я назавжди залишуся добрим і доброчинним. На піднесення своє дивлюся з задоволенням, як на засіб поширювати чимбільше добра між людьми, і дай Боже, щоби мої почуття ніколи не змінилися.

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Пантелеймон Куліш, Щоденник, упорядкування тексту і примітки Сергія Кіржаєва (Київ: Інститут української археографії Академії наук України, 1993), с. 20–21. Переклад з російської)