![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Бернарда Полонецького (Берла Пордеса) (1862–1943), польського книгаря і видавця єврейського походження, у 1884 р. – мешканця Львова, співробітника книгарні Леона Пордеса:
Нуджусь – у нас зараз огіркові часи, жодного руху в книгарні нема. Я не обіцяю майбутнього цій книгарні, бо складно, «без праці не буде калача». А Леон – це нероба в повному значенні цього слова, роботою гидує і так бездумно годинами стоїть, спершись на ляду, і тільки дурниці йому в голові, це жахіття, людина має в руках золотий інтерес, тільки трохи попрацювати, і міг би забезпечити собі спокійне майбутнє, але що ж, нероба, телепень, обмежена людина, і це майбутній керівник книгарні. Від часу, коли я повернувся з Варшави, підняв фірму, зробив усе, що було в моїх силах, а потрібно було тільки далі вести справи. Я впевнений, що якби зараз покинув книгарню, то її занепад був би найпевніший. Своїм побутом книгарня завдячує мені, я енергійно нею зайнявся, працював, я обмірковую нові плани, живу тільки для справи. А який, власне, маю зиск – платня моя сміху порожнього варта, взамін за всі мої зусилля, за працю, не маю нічого!
А яке майбутнє переді мною? Сную різні плани – замки на льоді – але для здійснення потрібна жертва, а цією жертвою маю бути я. Єдиним шляхом до виходу було б вигідне одруження, отриманий капітал можна вкласти в розвиток книгарні, яка тоді би стала спільною. Що за жертва! І якось я переконаний, що не пошкодував би про цю жертву. Чи не краще було би покинути Львів, поїхати до Варшави і там шукати майбутнього? У них я тільки марнуюсь і тільки служу їхній справі, а для моєї нічого не роблять. Покинути їх – впаде споруда, яку я з такою витривалістю і працею будував.
(Bernard Połoniecki, księgarz lwowski. Dzienniki, pamiętniki i listy z lat 1880–1943, opracowała i wstępem opatrzyła Maria Konopka (Warszawa: Biblioteka Narodowa, 2006), s. 128. Переклад з польської)
