Епізод 117: Володимир Винниченко, 26 квітня 1934 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Володимира Винниченка (1880–1951), українського письменника, громадського і політичного діяча, у 1934 р. – мешканця Парижа:

Хмарно, дощ, холод.

Шукання роботи Кохою. Знову в конторі шахраїв і грабіжників. Вони грабують мирно і законно. Вони дають оповістку, що мають посади сиділок. На ці оповістки збігаються безробітні голодні люди, переважно жінки. Грабіжники з кожної жінки беруть 10 фр. на видатки, записують її ім’я і обіцяють про посаду повідомити. В день у них напевно буває душ 50. Отже, 500 фр. у день. Оповістка є щодня і щодня робить свою дію. В п’ятимільйонному Парижі сиділок є досить. Коли вичерпаються сиділки, грабіжники перейдуть до іншої категорії безробітних і почнуть так само закликати до себе і стягати з них по 10 фр. І цей грабіж не переслідується законом капіталістичного суспільства. Та й чого б воно, це суспільство, переслідувало, коли само збудовано на цьому самому законному грабежі. Аби він був законний, організований, дозволений нормами грабунку, це є головне і сутнє.

Візит Жанни Перепелиці.

(Володимир Винниченко, Щоденник, Т. 5, 1932–1936, упорядкування і передмова Ольги Матвеєвої (Київ; Едмонтон; Нью-Йорк: Смолоскип, 2020), с. 312)