Епізод 113: Василь Захарченко, 22 квітня 1989 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Василя Захарченка (1936–2018), українського письменника, у 1989 р. – мешканця Черкас:

Нам, письменникам, і зараз, на п’ятому році так званої «перебудови» партійні апаратники з обкому не дають вільно дихнути, висловити свою думку. Обласній газеті суворо наказали виступати проти Народного Руху в Україні, який хочуть створити прогресивні люди республіки. Нав’язали апаратники свою волю були в березні на письменницьких зборах виступити проти ідеї Народного Руху. На зборах було присутньо тільки шість членів Спілки, тобто половина. Я тоді лежав після тяжкої операції в лікарні. Згодом виникла ідея відмовитися від того незаконного рішення зборів, які відбулися без кворуму. Написали ми листа в Київ, у СПУ і в «Літ. Україну», що підтримуємо Рух. Найшлись людці, що донесли в інстанції. Обком партії викликав секретаря нашого, радив листа не відсилати, погрожував і т. д. Це ж ганьба. Коли ж ці апаратники зрозуміють, що письменник має мислити не їхніми пітекантропськими мірочками, а масштабами державного діяча! Коли вже нас перестануть мати за флюгерних півників на металевих гострячках-багнетиках? Коли нас перестануть, мов мотузяного цигана з веселого вертепу, смикати зі своїх бетонованих кабінетів?

А кого душать? У кого жива душа. Щоб видушити її.

(Василь Захарченко, У магнієвому спаласі: щоденник (Черкаси: Видавець Чабаненко Ю. А., 2009), с. 58–59)