Зі щоденника Михайла Бережкова (1850–1932), російського та українського історика, краєзнавця, у 1901 р. – професора Ніжинського історико-філологічного інституту:
Якщо професор починає сліпнути, або стає підсліпуватим, то пора йому закінчувати читання студентам: нехай робить що інше, тільки нехай не читає вже. Читати добре може той, хто добре бачить вираз очей своїх слухачів. Коли ж ні, то виходить щось подібне до гри в темну, або гри в піжмурки.
Кажу це цілком серйозно, – і негайно би перестав бути професором, якби мав повних 25 років педагогічної служби. На жаль, читаючи книжки безладно і неорганізовано років з семи-восьми, списавши цілі стоси паперу, я послабив зір до часу професури, а під час цієї професури – особливо послабив його.
І став короткозорим як у фізичному, так і в іншому сенсі...
Не ремствую втім. Адже книзі й кафедрі я зобов’язаний високими духовними насолодами; я лише хотів для дня записати своє жалкування, що при короткозорості незручно викладати юнацтву, тому що не бачиш, я́к твоя думка відображається на обличчях слухачів: і незручно, і шкода!
(А записав я це тому поміж іншим, що сьогодні вночі бачив уві сні комічних акторів дуже близько, і цілковито насолоджувався грою їхньою, і самою оживленою фізіономією: дуже мило і весело було це бачити)
(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)
(Щоденник професора Михайла Бережкова. Інститутський період (1882–1904), за редакцією Олександра Кривобока (Ніжин: Ніжинський державний університет ім. М. Гоголя, 2019), с. 263. Переклад з російської)
