Епізод 335: Астрід Ліндґрен, 30 листопада 1939 року

Зі щоденника Астрід Ліндґрен (1907–2002), шведської письменниці:

Eli, Eli, lama sabachthani! [Боже, Боже, чому ти мене покинув? (арам.)] Жити більше не хочеться! Росіяни сьогодні бомбардували Гельсінкі та інші міста у Фінляндії. Одночасно вони вторглися на Карельський перешийок, проте отримали там гідну відсіч. Довгий час ми перебували в чеканні між надією і страхом, але коли фінська делегація повернулася з Москви, ні про що не домовившись, усе раптом завмерло і затихло. Багато евакуйованих із Гельсінкі повернулися назад. Але росіяни потім раптово заявили, що фіни обстріляли кордон, чого самі фіни не визнають. Росіяни хочуть битися, навіть попри те, що вся світова спільнота проти них.

Я не пригадую такого чорного дня! Сьогодні я була у Шведській асоціації гуртовиків. Уранці прибіг кур’єр і повідомив сумну новину, в яку раніше ніхто не повірив би. У мене цілий день була слабкість у колінах, а ввечері я гуляла з Анне-Марі й Стелланом – і страждала. Що буде далі, яка доля на нас чекає? А на бідну Фінляндію?

(Астрід Ліндґрен, Щоденники воєнного часу 1939–1945, перекладач Денис Суворов (Київ: Laurus, 2017), с. 8–9)

Ілюстрація: плакат із закликом вступати до Шведського добровольчого корпусу, що мав піти на допомогу фінам у Зимовій війні.