Епізод 289: Аркадій Любченко, 15 жовтня 1943 року

Зі щоденника Аркадія Любченка (1899–1945), українського письменника та перекладача, який у жовтні 1943 р. перебував у Моршині:

Вночі вона знову була в мене. Потім – світив місяць і вона довго розповідала про своє життя. Було це дуже драматично, щось a la Ема Боварі, життя в неї поламане, а вона ж людина сердечна й небуденна, крім того має вищу освіту і знає кілька чужоземних мов. І була хвилина у місячній імлі, коли вона зовсім, ну зовсім скидалась на Ольгу Горську. Я аж затремтів.

Учора дзвонила з Дрогобича Слава – приїде сюди на тиждень. Почуваю, що в неї теж цікаве життя і що в мене буде щось з нею.

Завтра вранці їду до Львова. Погода сьогодні знову сонячна, тепла – був знову у лісі під своїм стіжком сіна. Був з нею, прощався. Тут я рівно два тижні тому прощався з Галиною. Жінки! Кожна з них розповідає, розкриває мені своє життя. Але за цим особистим їхнім життям розкривається що разу глибше і буття галицьке і взагалі буття. Багато сумного і драматичного. Ці люди стомлені і спантеличені – соціальною кривдою, ворожою державною системою, тиском релігійних і побутових забобонів, вузкістю самого галицького загомінку. За розповіддями жінок я бачу чоловіків, їхні характери, їхню поведінку, рівень ідейний та культурний, мораль інтелігенції (обмеженої здебільшого) і всієї іншої маси. Дуже цікаво і часами дуже тяжко.

В кімнаті моїй сохне моє погруддя і лякає людей, які до мене заходять, своєю несподіванкою – воно стоїть на важкій тумбі, закутаній рядном, і скидається на живу постать.

(Щоденник Аркадія Любченка, 2/XI-41 р. – 21/II-45 р., упорядник Юрій Луцький (Львів; Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 1999), с. 176–177)