Епізод 277: Анджей Бобковський, 3 жовтня 1940 року

Зі щоденника Анджея Бобковського (1913–1961), польського письменника, у жовтні 1940 р. – мешканця Парижа:

У Парижі тихо. Вулицями їздять тільки німецькі автомобілі, а ще – велосипеди. Велосипед став основним засобом пересування, і Париж перетворився в Копенгаґен. Рух невеликий, всюди німці. Продукти на картки, але можна витримати. У крамницях німці, які викуповують рештки того, що вже викупили впродовж трьох попередніх місяців. За все платять, звичайно, найлеґальніше в світі, окупаційними німецькими марками за курсом 1 марка = 20 франків. І висилають nach Heimat. На кожному кроці відчуваєш, просто доторкаєшся до того, як цілу Францію розкуповують за папірчики, друковані там, за Райном.

Ми не маємо нафти й увечері сидимо при свічці. Готуємо на спиртівці, а зі спиртом щораз тяжче. Кожна дурниця виростає до розмірів проблеми. Може, воно й ліпше? Нема часу думати. Я пробився крізь усі формальності і допоміг у цьому Тадзеві. Ми були у префектурі поліції, але там іще добре не знають, що робити з іноземцями. Тільки поставили печатки і зафіксували явку. Продуктові картки в мерії ми дістали без труднощів. У всіх установах ще безлад, скрізь відчутно, що чиновники не дуже повірили у свободу, яку німці їм поки що залишили. Наш завод зайнятий німцями – входити заборонено під карою смерті. Давня дирекція урядує в залі для урочистостей у мерії. Від завтра я працюю. Правова і соціяльна опіка над польськими робітниками. Французький директор, інженер Шапель, ставиться до поляків так, що бракує слів, аби це ставлення окреслити. У кожному його жесті, в кожному слові і кожному рішенні можна розпізнати цю найвищої проби французьку культуру, успадковану по простій лінії від найшляхетніших умів Франції. ЛЮДСЬКИЙ погляд на ЛЮДИНУ. Немає французів, немає поляків – є ЛЮДИ, принижені і безрадні, які потребують допомоги. І нічого більше. Але у цьому є ВСЕ. У ці часи досить однієї ТАКОЇ людини, щоби відновилася віра в людство. І у Францію.

(Анджей Бобковський, Війна і спокій. Французький щоденник 1940–1944, переклад з польської Олеся Герасима (Київ: Критика, 2007), с. 166)

Ілюстрація: парижани продають сувеніри німецьким солдатам, липень 1940 р.