Епізод 186: Федір Шевченко, 4 липня 1973 року

Зі щоденника Федора Шевченка (1914–1995), українського історика, у 1973 р. – члена-кореспондента Академії наук УРСР, старшого наукового співробітника Інституту археології:

Тільки що (зранку) подзвонив В. А. Д[ядичен]ко. Спитав, чи знаю я про вчорашні новини. (Була нарада зав[ідуючих] відділів у директора.) Я відчув, що щось «скоїлося» і відповів, що дещо. Він почав мене переконувати в тому, що він до мене буде так ставитися, як ставився. І те, що мене звільнили від обов’язків відповід[ального] ред[актора] другого (тепер першого) тому багатотомної історії України, то це тимчасово. Послався на ЦК. А. Г. Ш[евелє]в при цьому згадав Ф. М. Р[уди]ча (зав. від[ділом] науки), в якого був директор з приводу багатотомної історії.

Вчора, коли йшли з похорон Ф. О. Ястребова, вирішили пом’янути покійного відповідним чином. В одній із [«точек»] зустрівся з етнографом М. П. Приходько. Йшли по вулиці і він хвалився тим, що бачився з секр[етарем] ЦК В. Ю. М[аланчу]ком, в неофіційній обстановці (його дружина теж працює етнографом). В розмові згадали про мене і секретар, начебто, дуже добре висловився про мене, як вченого і т. д. Видно, що на ділі його ставлення не дуже [лагідне] до моєї особи.

Вчора на похоронах зустрівся з Ф. [С[ара]ною (працює в УРЕ). Розповів, що не дуже давно на п[артійних] зб[орах] цієї установи виступив з доповіддю І. І. К[омпані]єць. Половину доповіді «присвятив» мені, розвінчував мої помилки та ідейні зриви. Він питався перед начальством, щоб мене викреслити із редколегії «Історії міст і сіл УРСР». Ще один удар. І так (в різних аспектах) день за днем удари, удари. Чи довго доведеться терпіти?

(“І знову німа роль за сценою”, у “Істину встановлює суд історії”: збірник на пошану Федора Павловича Шевченка, т. 1, Джерела (Київ: Державний комітет архівів України, 2004), с. 614–615)