Епізод 81: Олесь Гончар, 21 березня 1982 року

Зі щоденника Олеся Гончара (1918–1995), українського письменника:

Народилася друга онука. Вчора забрали з лікарні й бачили її вперше. Спить весь час, та раптом крізь сон ледь-ледь пробивається, леліє усмішечка. Неусвідомлена ще, інстинктивна, просто як знак життя, знак світовідчуття... Сьогодні я в Кончі, думаю про інше, а поміж тим іншим ні-ні та й проблисне в уяві той сміх немовляти. Проблисне як щось рідкісне, найважливіше. І одразу стає легше на душі.

Нарешті опубліковано листи Катерини Білокур, які свого часу так чомусь і не потрапили до альбому з репродукціями її творів. Хтось не побажав... А тепер це майже сенсація. Щойно дзвонив Бажан, голос змінений хворобою і хвилюванням:

– Нічого подібного не знаю в світовій літературі... Щоб отак постав шлях виростання генія...

А міністр культури судиться з Ліною Костенко. За те, що дала ляпаса одному з його холуїв. Жаль, що не міністру!

(Олесь Гончар, Щоденники, Т. 2, 1968–1983, упорядкування Валентини Гончар (Київ: Веселка, 2008), с. 506)