![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
assassins_cloakЗі щоденника Поліни Жеребцової (1985), російської письменниці та публіцистки, у 2000 р. – мешканки Ґрозного:
Були на зупинці «Іваново». Люди казали – там дають гуманітарну допомогу, але це виявилось неправдою. Зате нам зустрілись тьотя Таня та її дочка Юлька. Ми були конкурентами з продажу друкованих видань на ринку. Ридаючи, вони переказали нам подробиці загибелі батька. Їхній сусід устиг сховатися за цегляну стіну, лежав там і все бачив! Їхнього батька військові вбили тому, що він, незважаючи на те що був літнім росіянином, не поголив бороду в метушні війни і був зарахований до бойовиків. Таня лишилася сама з трьома дітьми! Її старший син під обстрілом ніс на собі тіло батька майже дванадцять годин через невеликий двір у кількадесят метрів. Річ у тому, що двір обстрілювали, і він повз повільно, годинами лежав на щебені, ховаючись за руїнами!
Мама забула про старі конфлікти. Запросила їх у гості. Радила приходити влітку по фрукти в наші сади. Ми довго стояли на шосе.
Таня і Юлька вже побували в безкоштовній їдальні. Вони порадили сходити і нам. Узяти з собою бідон. Пояснили:
– Черг кілька. До кожного казана – окрема. Тому плутанина! Можна ситно поїсти там. І взяти кашу додому!
Щойно ми зайшли у свій двір, Аза й Ліна покликали нас допомагати збирати Султанові речі. Пояснили так:
– Нам доручила все підготувати вдова загиблого.
Найперше ми винесли кухонні меблі та склали їх в іншій квартирі, поряд. За словами наших сусідок, саме так розпорядилася господиня. Ліна й Аза акуратно зняли кришталеву люстру. Забрали її.
– Інакше вкрадуть! Ми рятуємо! – запевняли вони.
З’явилася допомагати Ольга. Я побачила, як під її курткою зникла красива каструля, що стояла на підлозі у ванній кімнаті. Я спитала її:
– Ти що це?!
Тоді нещира Ольга мовила:
– Жаль Султана. – І вискочила у двір, удаючи, що плаче.
Я попрохала, якщо господарям не треба, дати мені старі підручники з різних предметів, щоб навчатися наперед. Адже шкільна програма не сильно змінюється. Аза й Ліна дозволили. Мені сподобалися дерев’яні книжкові полиці, та Ліна відмовила мені. Вона заздалегідь домовилася про них із мамою Хави для себе. Нам ці жінки дали півбалона штучного меду. За допомогу. Він стояв відкритим, засох, і ніхто ним не спокусився. Хай які, а солодощі!
(Поліна Жеребцова, Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр., переклад з російської Ганни Яновської, Романа Трифонова (Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2015), с. 306–307)
