Епізод 754: Семен Ляшенко, 23 січня 1977 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Семена Ляшенка (бл. 1905 – після 1982), уродженця сучасної Запорізької області, у 1977 р. – мешканця Ноттінґема:

Що вечера в неділю я іду на прогулянку в корчму Січ. Там я буваю лише пів години або 45 хвилин і знова повертаюсь до дому.

Сьогодні у 6-й год. вечера прибув я у центр Нотінгаму. Бачу, іде зігнувшись мій давній знайомий Петро Костур. Питаю його: «Що з Вами?». Він відповів: «Я приїхав сюди на прогулянку, а тепер у мене дуже болить шлунок, тому й хочу їхати до дому».

Я бачу, що людина безсила. Я взяв його під руку та повів до автобуса, яким він може їхати до дому. Чекаємо на автобуса, я запитав його: «Як довго ви на цю хворобу хворієте?». Він відповів: «Та вже з пів року. Мій шлунок не перетровлює їжу». Питаю: «З ким ви живете?» – «Я живу один» – «Вас як хворого приходять відвідувати ваші знайомі?» – «Ніхто не приходе. Одного разу я лежав три дні у постелі, не мог піднятися, бо був безсилий» – «А де ви живете?». Він сказав мені адресу. «Добре. Я завтра прийду до вас, та що буде в домі зробить, я зроблю». Питаю: «Ви самі зможете доїхати до дому?». Він сказав, що сам дасть раду доїхати до дому.

Я згадав, що це є мій давній знайомий, а фактично не знаю, де він живе. Тут нема ніякого дива. Це не село, а город. Тут є багато таких українців, що при зустрічах здороваються цілими роками, а не знають один одного адреси. Це саме є й зо мною. Багато є таких українців, що радо зустрічаються зо мною, та обмінюємось думками, а ходить один до одного не ходимо, хіба при якихось випадках-обставинах.

(Семен Ляшенко, Щоденник 1977–1979 (Нотінгам: Видано автором, 1979), с. 17–18)

Ілюстрація: сцена з повсякдення Ноттінґема, 1975 р. Фото Леона Павича.