assassins_cloak | Епізод 750: Трохим Кармазь, 19 січня 1917 року

Зі щоденника Трохима Кармазя (1887–1962), уродженця і мешканця села Вознесенка, тепер у межах міста Запоріжжя:

Ночь. На лаві спить хворий батько, важко дихаючи старими розбитими грудьми. Сестра пішла десь гулять, що ж, молодість! Хіба тебе хто в праві судить! Солдати тоже десь пішли на посиденьки, бо ніч здорова, спать обридне. На дворі гуде холодний вітер, зі злістю зриваючи з солом’яних криш старий, погнивший околот. Сумно сидіть самому у хаті, і якась чується пустота на серці, чи воно от того, що ще не забув покійної матері, котра оставила якоюсь пусткою нашу хату, мамо! Холодно тобі на гробках тепер одній?

Пойду я на службу і заросте до тебе стежка, кому ти нужна, хто тебе любе? Нікому немає діла, як ти жила і од чого вмерла, а от як осталась у тебе яка лишня спідниця, або кохта, то зараз і родичі є, і поллються з їх очей крокодилячі сльози, так воно вже на світі із давніх давен ведеться, і буде вестись, хоч нехай хто ще не проповідує, а головним ангелом ніколи не буде.

(запис передатовано відповідно до григоріанського календаря)

(Щоденник мешканця села Вознесенка Трохима Кармазя (1906–1918), упорядники Ю. Каптюх, В. Стойчев, В. Кармазіна (Запоріжжя, 2010), с. 54)

Ілюстрація: напис на одній зі скель острова Мала Хортиця, який у 1911 р. залишив Т. Кармазь із друзями.