Епізод 745: Микола Хрієнко, 14 січня 1991 року

[assassins_cloak]

Зі щоденника Миколи Хрієнка (1949), українського журналіста, у січні 1991 р. – співробітника газети «Вісник Чорнобиля», який працював у зоні відчуження:

У землю ховають усе – і золоті скарби, і померлих людей. А в Чорнобильській зоні у землю ховають землю. Недавно бачив, як на Буряківці самоскиди звалюють у величезні могильники забруднений радіацією чорнозем. І мені так жаль було оту землю, бо вона вмерла на тисячі років. А потім я підбіг до кабіни КрАЗа, відрекомендувався і запитав літнього водія: «Про що ви думаєте, коли везете в могильник радіоактивну землю?». Він подумав і відповів: «Може, це й дивно, але мені іноді здається, що я везу ховати самого себе. З’являються й фантастичні думки. Наприклад, поки ми отут порпаємося в Зоні, нашу отруєну планету вже тягне на буксирі якесь НЛО в космічний могильник»...

«Цікаво, що таке, по-вашому, щастя?» Водій КрАЗа відповів: «Чиста земля. Чисте яблуко і чиста річка. Кухоль води... А ще – трава і ліс, в які не страшно заходити».

Ми потисли один одному руки і розійшлися.

(Микола Хрієнко, “Щоденник із Чорнобильської зони”, Сучасність 4 (1992), с. 165)