assassins_cloak | Епізод 558: Михайло Могилянський, 11 липня 1935 року

Зі щоденника Михайла Могилянського (1873–1942), українського письменника та літературознавця, у 1935 р. – мешканця Дмитрова Московської області:

Ось я й «дома» – рівно місяць – мандрував до Києва, жив у Москві (тільки два дні в кінці червня пробув у Дмитрові) – одне слово, жив у незвичній обстанові «в безповітряному просторі»... А тепер треба виробити собі якийсь сталий modus vivendi. Коли подумаю про життя своїх – Ладі, Дмитра, Ісі, навіть Лесі, – переконуюсь, що, врешті, радості вони мають не більше за мене, а вони ж ще молоді й жадоба повного життя мусить у них бути міцніша. А мені – ще нема чого жалітися, коли навіть – схотів купити Орлова – «Студентський рух», – купив, схотів купити М. Пруста, – купив... Проте не можу морально погодитись з своїм становищем несправедливо й безпідставно засудженого, не можу й не можу. Може, позбавитись можливості задовольняти свої бажання – легше, ніж бути в такому безправному стані, як я, ніж мати незаслужені кваліфікації та не мати можливості їх заперечити. Взагалі ж – не надавати великого значення нічому особистому – найкращий спосіб зберігати душевну рівновагу... Сьогодні дістав відповідь від ЦБ СНР на мій лист від 3 липня. З одного боку – пишуть, що їхня постанова зроблена на підставі того матеріалу, що вони дістали, а з другого, не відмовляються переглянути справу, коли я дам матеріал, що переконає їх у моїй правоті. Значить, не всі надії втрачені? Хоча чому це вони не задовольнили мого прохання про рецензійну оцінку моїх наукових праць! Адже ж навіть Київська секція ухвалила, було, рецензувати мої наукові праці. Ухвалить ухвалила, а ухвали не виконала. Я тоді звернувся до ЦБ і от маю. Невже, невже так і не розплутаю цього сплетіння непорозумінь?!

У газетах опубліковано величний план реконструкції Москви, який вражає сміливістю й грандіозністю. Тільки пролетарська держава під керівництвом Компартії може позволити собі щось подібне. Я щороку буваю в Москві з 1929 року, і я на власні очі бачив ті величезні зміни, які відбулись у Москві протягом останніх шести літ. Той, хто не був у Москві з 1929, буде вражений обличчям міста року 1935-го: міста просто не пізнати. Вже зараз воно одне з культурніших міст всесвіту. А зміни ближчих 10 років багато разів більшими будуть, ніж ті зміни, що відбулись на моїх очах з 1929 року. На жаль, мені вже важко сподіватись побачити закінчення тих змін, які проголошені планом реконструкції. Про них одне можна сказати: справжні чудеса відбуваються у нашій сучасній дійсності, чудеса, про які нещодавно й мріяти не можна було при найбуйнішій фантазії.

(Михайло Могилянський, «Щоденник. 1934, листопад – 1937, жовтень», публікація Олександра Сергеєва, Хроніка – 2000, вип. 59 (2007), с. 336–337)