assassins_cloak | Епізод 556: Микола Олександрович Василенко, 9 липня 1982 року

Зі щоденника Миколи Василенка (1924–2018), українського поета і письменника, у 1982 р. – мешканця Херсона, інженера з охорони праці та техніки безпеки Херсонського виноробного заводу:

Місяць тому у степовому крутому яру я побачив лисенят. Вони біля нори між кущами гралися, повискуючи. Було їх троє. Маленькі, мов цуценятка. Вперше, мабуть, вилізли з нори і ще не бачили людини, бо, угледівши мене, не злякалися і не заховалися в норі. Я стояв на віддалі п’яти метрів від них і, не рухаючись, спостерігав за ними. Вони також утупили на мене чорні лискучі оченята, запитували: Хто такий? Але, переконавшись, що «предмет» мовчить і не робить їм шкоди, знову почали мирно гратися, не звертаючи на мене уваги. Аж тут негадано появилася лисиця, залягла метрів п’ятнадцять від мене у траві. І хоч лежала мовчки та лисенята відчули її присутність, наставили мордочки в її бік. Здавалося, що вони слухають її беззвучне казання. Нараз, як за командою, метнулися в нору. За кілька хвилин визирнули звідти, але назовні не виходили. Я зрозумів, лисиця дала їм перший урок про людину, яку треба боятися.

Сьогодні ходив подивитися на лисенят, але нора виявилася порожньою. Жаль, якщо вони потрапили до рук жорстокої людини.

(Микола Василенко, Курай для пожежі, Т. 1, Щоденникові записи 1970–1985 рр. (Київ; Херсон: Просвіта, 2007); http://prosvita-ks.co.ua/books/vasilenko/kuraj/kuraj1982-83.htm)

Ілюстрація: фото зі сторінки Державного історико-культурного заповідника «Тустань», червень 2025 р.