assassins_cloak | Епізод 4: Марта Тарнавська, 4 січня 1980 року

Зі щоденника Марти Тарнавської (1930–2021), українсько-американської поетеси та перекладачки, у 1980 р. – співробітниці Правничої бібліотеки Пенсільванського університету у Філадельфії:

Маркові сповнилося 27 років. Стоїть хлопець на порозі великої переміни в своєму житті. Дай Боже, щасливо!

Вдалося мені намовити Остапа, щоб прочитав і записав на магнітофонну стрічку вибір своїх поезій. Навчила його орудувати рекордером, він мав два дні вакацій і сидів удома – і ось маю у висліді одногодинний запис. Слухаючи Остапового голосу передучора, глибоко, до сліз зворушилася. Не лиш самою поезією, але й думкою, що якби так сталося те найстрашніше, чого стільки літ боюся, – якби помер – то єдине, що мені залишилось би живим – був би цей голос на стрічці.

Вчора довго – по телефону – говорила з Марією Лабунькою, бо справи пов’язані із весіллям назрівають і починають хвилювати й мене. Лабуньки хочуть впровадити всякі традиційні весільні ритуали – біда в тому, що крім Марії Лабуньки і ще може кількох осіб, ніхто добре цих традицій не знає. Тим більш, що вона пам’ятає не якісь собі, а гуцульські звичаї свого рідного Печеніжина. Є щось зворушливе в тому, як люди хочуть нав’язувати до старих традицій, хоч рівночасно й парадокс: українська людина кінця 20-го століття в індустріяльній урбаністичній Америці відгріває звичаї карпатського села з 19-ого століття.

Набрала я на себе всякі обов’язки, а що весільні справи вимагають і моєї участі, уваги й хвилювання, то починаю відчувати трохи денервуючу пресію. Дзвонив Adolf Sprudz із проханням, щоб я написала «Memorial» про Фединського та рецензію на новий довідник східньо-европейського права до International Journal of Law Libraries. Крім того, я вже зголосила рецензії до WLT (і дістала апробату редакції) на Меандри Віри Вовк і Зої Лісовської і на збірку Плужника (що її обіцяла Качуровському) та на ще два англомовні австралійські видання. Робить натиск теж і Ляся, щоб я дала якісь речі для Нашого життя. Все це справи термінові, зокрема ж WLT i IJLL визначує «deadline», що його мені треба дотримати.

В міжчасі Іза Каплан-Михалевич приніс-позичив три книжки львівських письменників – власні-підписані йому копії, що про них вже питався телефоном. Отже хоч я викінчую свого Назарука (товстий том, читаю тільки перед сном, бо возити його в підземці трохи незручно), я встигла вже прочитати збірку поезій Романа Кудлика та повість Романа Іваничука «Місто» – і один і другий автор має, здається мені, деякі спільні прикмети з галицькими письменниками-емігрантами! Сьогодні взяла до підземки роман Володимира Яворівського «Ланцюгова реакція» – тількищо прочитала перший розділ. Отже як воно не дивно, при всіх важливіших своїх навантаженнях – читаю белетристику!

Кухня помальована – чисто й свіжо. Але ще жде мене три великі господарські роботи, що їх мушу зробити в найближчих тижнях: малювання лазнички нагорі, шурування підлоги в голю і кухні (треба здерти віск – отже велика робота, на колінах!) і вкінці – почистити килими, щоб було справді чисто й відновлено.

Мушу теж нарешті вибратись до міста, щоб купити собі весільну сукню. Не знаю, коли це зроблю. Думала вступити сьогодні після праці до Ванамейкера – але – заповідають сніг! Це може скомплікувати дуже справи вікенду, бо не зможу рушитися ніде автом! Хотіла з Ією поїхати до Loehmann-а: давно обіцяла купити їй суконку чи костюм, ще як уродиновий дарунок! Але як впаде сніг, все це мабуть доведеться знову відкласти на пізніше. Тоді може доведеться вікенд присвятити господарським роботам!

(Марта Тарнавська, Життя на бігу. Щоденник, 1976–2017. https://tarnawsky.artsci.utoronto.ca/elul/MOSTY/tarnawsky.net/Diary/1980.html)