![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Зі щоденника Германа Гессе (1877–1962), німецького письменника, філософа та художника, який у квітні 1901 р. перебував у Флоренції:
Уранці відвідав пана Гаупта у Брогі. Затим Уффіці. Спочатку нижні зали з художніми портретами, серед яких моїми улюбленими стали Філіппо Ліппі, Рембрандт, Тіціан, Ск’явоне. Там є також великий автопортрет Рубенса, де він елегантний, молодцюватий і чудовий. Затим Веласкес, модерн, мене прикували Геркомер, Ватто, Мілле. Нагорі коридор антики. Ось перший зал: чудовий великий ван дер Гус, добре освітлений і наївний; побіля нього мила Мадонна Боттічеллі. Його пастель «Поклоніння мудреців» надзвичайно драматично зворушлива, але скеля дуже шкодить. Дуже схоже та все-таки компактніше те саме зображення Філіппіно Ліппі, однак його велика «Мадонна» поруч розчаровує. Особливо свіжо сприймається наївний Гірландайо (після Уффіці рекомендують спочатку затриматися в лоджіях, поки очі знову не звикнуть до світла й до життя на вулиці, бо зазвичай на невгамовній пожвавленій П’яца Синьйорії майже з впевненістю можна потрапити під колеса, що вже двічі ставалося зі мною). Обід із Гауптом, потім собор і двері Гіберті до баптистерію. Собор із вежею навдивовижу грандіозний, зосібна своїми кольорами. Піша прогулянка по обидва боки Арно з мостами, затим вечеря й весела пиятика з Гауптом до третьої години ночі. Вино здебільшого чудове й дешеве, насичене, проте добре засвоюється.
(Герман Гессе, Щоденники, т. 1, переклад з німецької Івана Мегели (Харків: Фоліо, 2025), с. 26–27)

no subject
Date: 2025-04-01 01:42 pm (UTC)З семінарії у монастирі Маульбронн 14-річний Герман втік. Наступного дня його знайшли в полі сплячим у стогу. Професори семінаристом незадоволені, інші учні цураються його. Через два місяці Гессе залишив монастир і робить спробу самогубства.
Батьки відправили Германа до психіатричної клініки. Після Гессе приступив до навчання в гімназії Каннштадта (нині частина Штутгарта), в 1893 склав іспити і закінчив навчання.
Після школи Герман працював на фабриці баштового годинника, а потім знайшов справу до душі в книжковій лавці. У вільний час займаючи самоосвітою та літературною творчістю. Поступово твори Гессе стають відомими у літературних колах, він листується з Райнером Марія Рільке, Томасом Манном та Стефаном Цвейгом. Перший роман "Петер Каменцинд" (1904) став популярним серед німецької молоді і приніс Герману популярність і фінансову незалежність, що дозволило йому присвятити себе письменству. Гессе здійснив подорож Італією і в 1904 вперше одружується. В 1911 Гессе відвідав Індію, де жили його предки, Сінгапур, Індонезію, Шрі-Ланку. Інтерес до східних практик через кілька років породив алегоричний роман-притчу Сіддхартха.
У роки Першої світової війни Герман Гессе виступав з антивоєнними статтями та нарисами, збирав кошти на відкриття бібліотек для військовополонених. Історики писали, що Гессе співпрацював із представниками обох ворогуючих сторін. Проти нього розгорнулася відкрита пропагандистська кампанія, у пресі його називали боягузом та зрадником. На знак протесту письменник переїхав до швейцарського Берна і відмовився від німецького громадянства. Загальні погляди зблизили Гессе з іншим письменником-пацифістом Роменом Ролланом.
У романі Гессе «Сіддхартха», Сіддхартха Гаутама, більш відомий у світі як Будда, поділяється на двох різних людей - Будду Гаутаму та ченця Сіддхартху. Молодий брахман Сіддхартха присвячує своє життя пошуку Атмана — незмінної духовної сутності, яка є в кожній людині. Разом зі своїм другом Говіндою Сіддхартха стає ченцем; вони здійснюють паломництво до Будди Гаутами. Розуміючи, що Гаутама досяг просвітлення, не сумніваючись у правильності його вчення, Сіддхартха вважає, що воно діє тільки для Гаутами, бо буддою не можна стати через вчення, а лише за допомогою власного досвіду. «Знання можна передати, мудрість не можна. Її можна знайти, можна її нажити, можна від неї жити, можна творити з нею чудеса, але висловити її та навчити їй – не можна». З цим усвідомленням він вирушає знову в дорогу, а Говінда приєднується до Гаутами.
Ще один твір Гессе – «Степовий вовк» (1927) – став одним із головних романів минулого століття. У ньому було представлено іншу подорож до пізнання себе героя, який також думав про самогубство.
Навесні 1942 року закінчили останній роман письменника — «Гра в бісер», який Гессе писав 11 років. 1946 року Герману Гессе присуджують Нобелівську премію. Після "Ігри в бісер" Гессе більше не створив великих творів. В останні роки життя він вів активне листування, писав оповідання та вірші.
За життя письменника звинувачували в байдужості до політики та війн, зосередженості на внутрішніх пошуках, тоді як зовні світ змінювався та розвивався. На рубежі 60-х і 70-х років Герман Гессе був кумиром так званої «бунтуючої молоді» і найпопулярнішим європейським письменником у США та Японії.